Глава 25. Назавжди

Минуло три місяці.
Життя поступово склалося в щось тепле і затишне.
Максим уже не був "маминим другом".
Він став частиною їхнього світу.
Частиною вечерь.
Прогулянок.
Сміху.
Домашніх справ.
І навіть суперечок через те, хто не помив чашку.
Того вечора вони всі поїхали до озера за містом.
Просто відпочити.
Погода була напрочуд гарною.

Діти гуляли біля озера.
А Олена сиділа в альтанці поруч із Максимом.
Притулившись до його плеча спостерігала за дітьми .
— Про що думаєш? — запитав він.
— Про те, як швидко минув цей рік.
— І?
— І про те, що він був найщасливішим за дуже довгий час.
Максим мовчав.
Наче збирався з думками.
Потім дістав із кишені маленьку коробочку.
Олена спочатку навіть не зрозуміла.
А коли зрозуміла — перестала дихати.
— Ти знаєш, що я не люблю гучних промов.
Вона вже плакала.
І сміялася одночасно.
— Але я люблю тебе.
Люблю твою впертість.
Твою силу.
Твоє велике серце.
Люблю навіть тоді, коли ти намагаєшся все вирішити сама.
І якщо ти дозволиш...
Я хочу прожити поруч із тобою все життя.
Максим відкрив коробочку.
Всередині виблискувала каблучка.
— Вийдеш за мене?
Олена закрила обличчя долонями.
Сльози текли по щоках.
А серце було переповнене щастям.
— Так.
Звісно так.
У цей момент Данило закричав на весь берег:
— Вона погодилася?!
— Так! — засміявся Максим.
І хлопці стрімголов кинулися до них.
Того вечора вони сиділи вчотирьох, обійнявшись, і дивилися на захід сонця.
І Олена думала лише про одне.
Іноді життя забирає в нас те, що не призначене залишитися.
Щоб одного дня подарувати те, що справді наше.
Епілог. Через рік
У будинку пахло свіжою випічкою.
На кухні лунав сміх.
Данило сперечався з Андрієм.
Максим намагався допомогти з вечерею.
І постійно отримував зауваження від дружини.
Олена дивилася на них і усміхалася.
На чоловіка.
На синів.
На свій дім.
На своє життя.
Колись вона думала, що її історія закінчилася в той день, коли розпався перший шлюб.
Але тепер знала правду.
То був не кінець.
То був початок.
Початок дороги до щастя, яке чекало на неї весь цей час.
Кінець ❤️