Цуцик.

Весна – це весна. Її відчуваєш навіть на смітнику.

Для цуцика це була перша весна. Він щойно навчився бачити. Ще навіть не зрозумів нащо це йому. Цілком досить було, коли міг тільки нюхати і чути. Щоб знайти мамчину цицьку і впитися в нього, бачити зовсім не обов’язково. Сосок завжди поруч. А потім, коли цицька спустошиться, а живіт наповниться – стає так добре, що дивитись вже неможливо, бо очі злипаються.

Але цього разу цікавість змусила Цуцика вибратися з-під мамчиного вовняного затишку, і відправитися на самостійне дослідження зовнішнього світу.

Цей світ виявився жорстким, незграбний і холодний.

Вже хотів повернутись до мамчиного м’якого оточення, але почув голоси. Він і раніше чув, голоси але то були інші. Вони інколи виникали, якийсь час лунали, а потім зникали. Захотілось побачити те, що раніше тільки чув.

Невпевненою ходою обійшов викинутий холодильник, який слугував їм будкою і визирнув.

- Жека зуб даю, завтра вже бабки будуть у тебе! – сказав один, притуливши руки до грудей

- От завтра і за дозою приходь, а зуби прибережи, в тебе їх небагато залишилось – відповів інший

- Не дотягнемо ми до завтра, Жека – захникав третій

- Ви мене за лоха, маєте? Вирішили нагріти на п’ятихатку зелених, а потім ще й дозу в борг отримати?

Цуцик раптом відчув, що нестримно хоче до матері. Присмоктатись, зігрітися, заспокоїтися.

Зазвичай, голоси людей, що живуть поруч були ледь хриплі, тихенькі. Люди інколи зазирали до холодильнику:

- Родила Зуза? Одного? Правильно, куди тобі сце? В мене оно рукавися більса са тебе. Який рисииий… - примовляв один

- Жужа, н-н-на ось са-а-ардельку. Там ма-а-ажор греба-а-ний, цілий причеп викинув, прострочки. Тепера за-а-аживемо!

Жужа занепокоївшись довгою відсутністю цуцика теж вибралась із холодильника.

Тим часом, розмова добігала кінця:

- Сьогодні ввечері чекаю на бабки з відсотками! – Кричав хлопець в чорній шкіряній куртці, розбризкуючи слиною і розмахуючи телескопічною дубинкою.

Він розвернувся і швидко зробив два кроки на цуцика. Коли той розгублено впав на задні лапки, хлопець вдарив руду перепону чоботом. Цуцик пролетів кілька кроків і припечатавшись об металевий щит ганчіркою сповз на землю.

Як його мати – безрідна дворняга, розміром не більше цеглини, кинулась на кривдника і отримала смертельний удар дубинкою по голові цуцик вже не бачив.

Не бачив він і двох безхатченків, які вибрались з-під сміттєвих завалів, коли наркомани пішли. Скорботно похитавши головами, вони швидко і якось звично поховали дворнягу.

- Де з цуцик зе? Не бацив? – шепелявив один

- З-здається он-но біля то-о-ой зілізя-а-аки – махнув другий

Вони вже майже рушили у вказаному напрямку, але тут почувся шум автомобіля, що наближався, і аборигени спритно зарились в купини сміття.

Під’їхав Мерседес, із якого вийшли два широкоплечі хлопця. Перший розкрив об’ємний багажник, інший одним рухом викинув звідти молодого чоловіка з рудою борідкою. Один з хлопців кілька разів ударив рудого ногами, інший притримав його:

- Льоха, чекай. Не хочу, щоб він так швидко відрубився!

- Та я його, падлу… Він черевики мої лизати буде – верещав другий, проте слухняно зробив крок назад.

Той, що лежав, перекотився на спину. Підняв голову, з підбитим оком, і кров’ю в бороді.

Сперся на лікті, декілька секунд фокусував увагу. Посміхнувся.

- Він ще й ржати буде! Ден, дай я його зараз порву, а?

Ден тим часом дістав з-за ковбойського ременя пістолет, направив його між очі рудобородого.  

Подивимось, як ти будеш либитись зі свинцем в бошці.

Лежачий труснув головою остаточно відновлюючи зір.

- Двадцять перше! Найфартовіший день місяця! А мене вбивають – іронічно пробурмотів, собі під носа

- Твій фарт скінчився, коли ти вирішив кинути нас на лавеху! – Ден зняв пістолет з запобіжника.

- Якщо вирішив схоронити мене, то й борг вже не побачиш – розважливо відповів хлопець перевіряючи чи всі зуби на місці.

- Так ти ж все одно на нулі, Гера – крикнув Льоха зриваючись на вереск

- В мене є гроші – швидко промовив Гера

Ден притримав Льоху.

- Точніше будуть. Завтра вранці будуть! – кожним словом наче втрамбовував грунт Гера – Сьогодні велика гра в підвалі Сивого. Для гри в мене є гроші. Виграю і вранці поверну весь борг. Плюс! Десять відсотків.

- Ден, та шо він нам вуха чеше? Остогидив вже!

- Де гроші, я вам не скажу – продовжував хлопець, не звертаючи увагу на Льоху – Виплатити весь борг там все одно не достатньо. А отже і так і так мені хана. Вирішуй – звернувся до Дена, виключивши з розмову Льоху – Або борг і плюс десять відсотків завтра, або стріляй.

Подумав – додав.

- Ще одне. Якщо не відіграюсь, то тобі навіть руки бруднити не доведеться. Я все зроблю сам. Ти залишишся чистий.

- Ок, Гера! Тільки не десять, а тридцять!

- Ден, хай буде п’ятдесят, якщо він такий вже фартовий.

Гера лиш розвів руками «Сила на вашій стороні»

Гера дозволив собі знесилено завалитись в сміття, тільки коли ті двоє від’їхали достатньо далеко, і не могли вже цього побачити. Все навкруги дарувало радість: весняне сонце, спів пташок, сморід розкладів.

Гера відчув, в бороді щось ворушиться, відкрив неушкоджене око. Малий, не більше кулака, рудий цуцик захоплено вилизував йому лице.

- Привіт друже! – побачив підсохлу кров на носі цуценяти – Хто це тебе так? Ти тут що, зовсім один?

Піднявся, склонився та простяг руку запрошуючи цуцика в свою долонь:

- Ходи-но сюди – цуцик оскалився зубами-бусинками – Нам, рудомордим, краще бути разом.

Взяв цуцика, поклав у внутрішній карман піджака.

Цуцик потрапивши в темінь і тепло, майже зразу заснув під заспокійливий стукіт серця.

Прокинувся від голосного незнайомого голосу: