37. День Народження на пляжі

Сьогодні вночі у Юри день народження.
План операції розробили заздалегідь, ще вдень.
Юра з Володею зранку з’їздили до міста, купили там пива та торт і все це сховали у нашій кімнаті.
Усі наполягали на тому, щоб Владу, Ельвіру та Аллу не запрошувати.
Лише я один виступав за те, щоб покликати Владу. Але якщо всі проти... До того ж це день народження Юри, і він сам вирішує, кого йому приємно бачити, а кого ні.
Тому, звісно ж, до списку запрошених потрапили всі наші друзі, наші дівчата — Люда й Оля, а також Ілля.
Він наш ровесник. Хороша людина і мій друг. Майже весь час проводив разом із нами або зі мною.

Серед ночі ми всі зібралися й тихо пішли табором. Люда й Оля почекали, поки Алла та Влада вляжуться спати, після чого нишком одяглися й вислизнули з кімнати. Ми з Іллею чекали на них біля паркану. Допомогли їм перелізти.
І потім усією дружною компанією вирушили на пляж. Тільки не на наш, а на пляж сусіднього табору.

Ми пили пиво, їли торт. Нам було весело та добре, усі розуміли одне одного з пів слова. Ми мали спільні інтереси. Я ні краплі не шкодував, що з нами немає інших людей. Крім, звісно, Влади.

— Ні, ну, авжеж, було б чудово, якби вдалося взяти сюди Аліну та Ліку, — сказав мені Рудий. — Але їх із корпусу ніяк не витягнеш, а так ми всі разом. У нас чудова, дружна компанія. І ось, друзі, добігає кінця наш відпочинок. Ще кілька днів — і ми поїдемо додому. Ви всі такі хороші люди. Я вас усіх люблю, — мовив мій друг.

Я відчував те саме. Я був радий, що зустрів у таборі таких добрих людей, як Ілля, Макар, Олена та Андрюха. Але найближчими, звісно, залишалися мої друзі: Рудий, Юрик, Володя, Макар та Ілля. І ще чомусь згадалася Алеся. Вона так про мене дбала й завжди всім ділилася. Шкода, що вона така мала. Якби була трохи старшою, у нас із нею, можливо, щось і вийшло б.

Займалося на світанок. На пляжі світлішало. Ми позбирали за собою все сміття й викинули його в урни, щоб не викликати жодних підозр. І тим самим шляхом, рано-вранці, через паркан повернулися назад.

— Мені особисто все сподобалося. Усе було чудово, — сказав я Юрі.

Щоправда, після сніданку мене відкликала в бік Влада.

— Я, звісно, не розраховувала, що мене запросять. Але могли бодай попередити. З вашого боку це було не дуже гарно, — ображено мовила вона. — Могли б і покликати заради пристойності. Я просто не спала й чула, коли дівчата йшли. І потім, коли вони повернулися й розмовляли між собою... Могли хоча б тортом пригостити.

Наче це був мій день народження і я вирішував, кого кликати, а кого ні, кого частувати тортом, а кого обділити.

Тим паче я згадав інший випадок: коли вони святкували день народження Ельвіри — вожатої, то самі втрьох з’їли торт і нас навіть нікого не пригостили.

Загалом, Влада образилася. Вона вирішила, що, можливо, це я вигадав її не кликати.
Я особливо не засмутився, тим паче що останнім часом вона й так якось віддалилася від мене. У неї було своє життя. Я до неї не ліз і в друзі не набивався.

Влада — доросла дівчина й сама знає, як їй чинити та з ким гуляти. А щодо дня народження, то це було спільне рішення. Що я міг зробити, якщо ні наші дівчата, ні мої друзі не любили Владу? Можливо, вони бачили збоку те, чого не помічав я? Усе можливо.