Усі наші вже спали, але мені не спалося.
Я лежав, крутився. Мені здавалося, що мене все одно з табору виженуть. Все-таки той неприємний чоловік заступник директора. А то Влада просте дівчисько. Зрозуміло, що начальниця табору швидше послухає свого заступника, ніж Владу.
Заснув я пізно. Вранці я розповів своїм друзям, зібрав свої речі та зайшов попрощатися з Владою. Але вона виявляється ще солодко спала. Будити її не став.
Всі наші пішли мене проводжати аж до воріт. Туди ж прийшли Макар та Ілля. Мені було приємно.
Ми простояли цілих півгодини, але ніхто так і не з'явився. За те до нас підійшла Влада.
- Я ж тобі сказала, щоб ти нікуди не ходив і речі не збирав, — сердито сказала вона. – Я краще знаю. Можеш іти назад. Ніхто тебе нікуди не виганяє, Сергію. Я ж тобі казала, - вона була дуже зла на мене за те, що я ій не повірив.
Звичайно, мої всі друзі зраділи. Ми повернулися до кімнати. Я розклав речі назад. І пішов шукати Владу, яка стала мене біля корпусу
Лише потім вона мені зізналася, що сама особисто ходила до начальниці табору і попросила, щоб мене не чіпали.
- І коли ти тільки встигла? Ніч була, — щиро здивувався я.
- Рано-вранці. Поки що всі спали, — посміхнулася мені Влада. Від неї рідко можна було дістатись посмішки. Тож їй справді самій було приємно те, що вона зробила для мене.
- Найцікавіше, — довірливо сказала вона мені, — що за тебе просила дочка начальниці табору. Тож ми з ними вдвох запросто вмовили тебе не чіпати. Мало того вона викликала завгоспу і він переді мною просив вибачення.
- О, я й не знав, що нашої начальниці тут є дочка, — здивувався я. - І ще така яка мене знає.
- А в якому загоні? - Так поміж справою поцікавився я у Влади.
- Так, у якомусь молодшому, — недбало махнула вона рукою.
Щойно я почув про молодший загін тут же втратив інтерес до цієї доньки. У мене була Влада. Дорослі жінки вісімнадцяти років.
І мені здавалося, що мені більше на світі тепер ніхто й не потрібен.
У мене була Влада. Були мої друзі. Нові та старі. Що мені якась там донька. Що мені до неї.