30. На одинці

Наступного дня увечері намічався грандіозний футбольний матч.
Наш табір мав грати із сусіднім. Так, як ми вважалися начебто працівниками табору, то нас звичайно грати не взяли. Грали хлопці з другого та першого загону, а ще зі спортивного.

Сусідній табір навів своїх уболівальників. Їх було дуже багато. Вони дуділи в труби, били в барабани, кричали якісь гасла на підтримку своєї команди.

Ми вирішили також підтримати наш табір. Наш - тепер рідний такий табір.
Навпроти футбольного поля перед кущами стояли лави. Там і розмістились усі вболівальники. З одного боку наші, з іншого чужі.

Гра розпочалася. Чужі вболівальники стали ще голосніше бити в барабани та дудіти у свої труби. Но не тут було. Я зібрав біля себе купу народу. Особливо дівчаток. Бо в них голоси дзвонче. Це було щось на кшталт оркестру. А я там був диригентом. Ми так кричали, що напевно нас чули по всіх околицях. У мене навіть голос зник.

Їхні вболівальники навіть на якийсь час заткнулися. А потім ще мої друзі зібралися там комусь бити морду. Так чужі взагалі потихеньку почали зникати з трибун. Мало того, навіть наші дівчатка з табору зчепилися із чужими вболівальницями. Але наші дівчатка їм швидко рота закрили.

Не знаю, чи наші так добре грали, чи ми так кричали відчайдушно, в результаті наша команда перемогла. Звичайно ж, Влада була разом з нами й теж кричала на весь голос на підтримку наших футболістів.

Пристрасті настільки розпалилися, що хлопців чужих довелося проводжати додому нашим вожатим та вихователем. А то вболівальниці наші обіцяли їм усім очі подряпати та волосся підсмикувати. У них там теж було багато дівчат. У дівчат зав'язався якийсь конфлікт. Загалом, щоб не дійшло до битви, їх усіх заздалегідь під охороною вивели з території нашого табору.

Всі були під враженням гри, азарту і ось такого всього емоційного підйому.

Увечері після відбію ми з Владою пішли на море. Там були мої друзі. Вони відкликали мене убік.

- Ось тобі ключі від вежі. – сказав мені Володя. – Я домовився з Пашею. Ідіть туди з Владою. Вам треба побути вдвох. Потрібно поговорити про ваші стосунки.

Я взяв ключі та запропонував Владі сходити удвох на вежу. Вона без сорому погодилася. Тобто взагалі її не лякала ситуація, що я і вона будемо десь там на вершині одні. Я думаю це швидше мені треба було боятися її суспільства, ніж їй.

Ми знову йшли разом по темному нічному табору. І в цій ситуації я не знав про що їй треба говорити. Ось що їй зараз сказати, думав я всю дорогу.  Ми підіймаємось сходами на самий верх. Вона лягає на ліжко. Я сідаю поряд. Ми мовчимо.

Чекає наче Влада від мене чогось. А я щось від неї. Вона гарна. Вона мені дуже подобається. Але в її присутності якось боюся і дуже почуваюся не у своїй тарілці. Я розумію, що зараз треба щось говорити та щось робити. Може обійняти, поцілувати чи сказати якісь слова про те, що вона мені подобається. Але я не можу цього зробити й сам не знаю чому.

Влада явно від мене чогось чекає. Вона дивиться на мене на всі очі. Має такі красиві повні губи. І треба б їх звичайно поцілувати, але я не наважуюсь це зробити. Час іде і я знаю, що в нашому розпорядженні лише година або десь близько того. І ми мовчимо і так нічого один одному і не говоримо.