29. Карти

Я думав, Влада відмовиться. Але здається це дівчисько нічим не можна було збентежити

- Я згодна, — спокійно сказала вона і перша вмостилася на диван.
Я сів поруч із нею. Інші розсілися на ліжку та на стільцях.

Всі були одягнені у штанах, у кросівках та футболках. Я оглянув Владу з голови до ніг. На ній була теж футболка, її улюблені банани та рожеві напів кеди.

Не знаю, звідки в ній було стільки сміливості.
Мало того, що вона не побоялася серед ночі сама піти з шістьма хлопцями на вежу. Так ще сіла з нами грати в карти на роздягання. Це була просто не дівчинка, а мрія. Я був радий, що вибрав її з усіх. Тому що саме така, з таким бойовим характером, мені потрібна, подумав я. 
Якби я був дівчиськом, я б у житті не пішов серед ночі на вежу і тим більше не став би там ні з ким не в що грати
А Влада. Влада дивилася на це все з гумором та з усмішкою. Я думаю, вона була просто впевнена, що я не дам її в образу.

Гра розпочалася. Усі були охоплені азартом. Хтось напевно думав, що ось, клас, зараз виграємо і Влада почне роздягатися. Мені особисто це було нецікаво – просто грати. Грати просто так, який кайф у цьому? А тут є за що поборотися. Соромно ж роздягатися перед дівчиськом.

Грати треба було до трьох поразок. Хто тричі програв, той і роздягається. Той, хто програв, знімає з себе якусь одну річ. Якось так вийшло, що першою програла Влада. Усі чекали, що вона зараз із себе щось зніме. Влада без розмов зняла один кед і показала його всім нам.

Звичайно ж, це вважалося за одну річ. Гра пішла з ще більшим азартом. І тепер програв мій друг Рудий. Він також зняв з себе взуття. Потім настала черга Паші. Потім знову Влада.
Потім знову Рудий, Паша та знову моя подружка.

Дівча не роздумуючи зняла з себе шкарпетку. І знову Влада. Тепер вона сиділа разом із ногами на ліжку, бо була без взуття та без шкарпеток. Ми не помічали часу, забули навіть про те, що треба стежити за лампочками.

Гра ставала все азартніше та азартніше. І тепер, тепер я так думаю, всі, крім мене, хотіли, щоб програла Влада. Просто крім футболки та штанів їй більше вже знімати не було чого.
Для себе я вирішив, що якщо що, то я за неї кину свої речі. Або віддам їй свої штани та футболку. Так буде чесно. Це ж я вигадав.

Але щастя посміхнулося і мені, і Владі. Тепер програвали постійно Паша та Рудий. Вони догралися до того, що залишилися в одних трусах.

І тут знову програє Влада. Усі погляди на неї. Усі чогось чекають. Я вже готовий зняти із себе замість неї футболку. Але тут вона з усмішкою знімає з себе ... годинник. Маленький рожевий жіночий годинник.

Усім одразу стає смішно. Як спритно вона вигадала, думаю я. Гра продовжується.

Нам було смішно та весело Просто приємно. Все одно ми знали, що потім цей одяг їм назад віддамо. Влада веселилася разом із нами. Її ні краплі не бентежила присутність двох майже роздягнених хлопців. Я думаю, швидше за все, вона знала, що поряд зі мною їй нема чого боятися. І саме тому почувала себе так вільно та вільготно. Та, по суті, вона й сама себе могла захистити.

Ми просиділи на вежі практично до самого ранку. Добре, що насоси працювали повільно і нічого там не зламалося. Ми встигли вчасно. Коли спалахнула четверта червона лампочка, ми якраз усе спускалися вниз. Тож на щастя все обійшлося.

- Давно вже я так не сміялася, - зізналася мені Влада, коли ми йшли назад у корпус.
Мені потім ще довелося будити її на сніданок. Я думаю, всю ніч у карти програти.

З нею було весело. І в черговий раз я зрозумів, що ось таке саме дівчисько мені й потрібне. Що нічого й нікого не боїться. І з якою можна хоч у карти на роздягання грати, хоч ходити ночами по самим темним місцям.