25. Ми разом

Влада оселилася до кімнати поруч із нашою. Разом із нашими дівчатками. Мені це дуже подобається. Тепер вона завжди буде зі мною поряд. 

А потім виявляється, що і їсти вона теж буде з нами за одним столом. Не знаю, це так спеціально задумано чи вона сама захотіла. Загалом все складається, якнайкраще.

Ми цілий день ходимо з нею разом по всьому табору. Спілкуємось. Розмовляємо. Вона розповідає про себе. Зустрічаємо Алесю. Вона дивиться на нас довгим поглядом. Щось хоче сказати. Але не каже ні слова. Навіть не вітається зі мною. Проходить повз. Я зовсім не надаю цьому жодного значення. В мене є Влада. Навіщо мені ще хтось потрібний?

З Владою ми тепер - не розлий вода. Куди вона туди і я. Солодка парочка. Ми майже весь час разом. Я навіть забуваю про Іллю та про Макара. Крім Влади, мені більше ніхто не цікавий.

Увечері вмовляємо її піти з нами на море.
Там збирається весела компанія: наші вожаті та ми. Усі молоді, веселі. Приходить старша вожата. Ми з хлопцями боїмося, що вона зараз нас прожене до табору спати. Але виявляється вона така дуже гарна та цікава жінка. Влада її добре знає. Граємо у фанти. Попри те що всі ці люди старші за нас, вони запросто приймають нас у свою веселу компанію.

Старша вожата одягнена в білі шорти та білу футболку. Така вона весела, така заводна. Я від неї в захваті! От був би я старший, то звичайно я б за нею доглядав. Але ні, маю Владу, думаю я.

Якщо раніше зі мною доглядала Алеся, то тепер я доглядаю Владу. Я підіймаю її зранку на сніданок. Я бажаю їй добраніч. Доглядаю її в їдальні. Таке почуття, що я став їй якимсь ад'ютантом. Та я нічого поганого в цьому не бачу. Просто вона та я. Ми весь час разом.

Увечері у таборі кіно. Якийсь там гостросюжетний фільм. Він іде після десятої вечора лише спеціально для співробітників табору. І ми також туди йдемо разом.

У таборі йтиме дощ, а ми сидимо собі в кінозалі. Там не те щоб тепло, але й не так щоб і холодно. Ми сидимо втрьох: Владо, я поруч із нею плечем до плеча, тісно притиснувшись. А поряд зі мною сидить Вова.

Я це кіно вже бачив, тому дивлюся тільки на Владу. Не зводжу з неї очей.

- Обійми її, — шепоче мені Вова. 
Мені, звичайно, хочеться її обійняти, але якось незручно. Я боюсь. Вона доросла і взагалі тут купа людей, усі співробітники табору та її батьки. І хоч ми сидимо на задніх сидіннях, але все одно я думаю, що робити цього не варто. Навряд чи це їй сподобається.

Потім ми сидимо в дівчат у палаті. Граємо в карти, спілкуємось, розмовляємо. Взагалі не помічаємо скільки часу.

Чомусь Влада недолюблює Пашу та Рудого. Не знаю від чого така антипатія. Але це її особиста справа. Ну, вона ж моя дівчина. Принаймні я так вважаю. І по-моєму так  вважають усі навколо.

Навіть Алеся і та якось сказала мені під час зустрічі.

– У тебе така дівчина цікава. Ви дуже один одному підходите.

Вона говорила це з тугою, але я зовсім не надав цьому значення. Мені було приємно, що всі навколо говорять про нас у такому тоні.