18. На даху

Мені дуже хотілося познайомитися з Яніною. Але я поки що не знав, як мені це зробити.

Ми вранці одразу, як встали, пішли до майстра. Але його комірчину, де він постійно мешкав, було закрито на замок. На сніданку його також не було.
Жодних розпоряджень він нам не залишив.

- Вважатимемо, що у нас вихідний, — вирішили ми й разом з усіма школярами вирушили з ранку на пляж.

Ось картина. Куди не кинь очі – скрізь діти. Кожен табір має свій відрізок пляжу. Металеві огорожі надійно відшмагали один пляж від іншого. Кожен загін має свій павільйон. Що він являв собою? Декілька паралельних металевих труб, а зверху шиферний дах. А внизу дерев'яні лави.

Ми засмагали та купалися разом із першим загоном.
Місця для купання були огороджені бонами та сітками. Разом із дітьми у воду заходив керівник з плавання. Тим, хто був у загонах, звичайно ж, запливати за сітки не дозволялося категорично. Але нас це не стосувалося.

Накупавшись, ми пішли засмагати. Ой, цей перший загін! Яніна — моє кохання. Як і всі хлопчики в цьому віці, мені дуже хотілося привернути до себе її увагу. Хотілося справити на неї враження. Показати який я героїчний хлопчик.

І ось недовго думаючи я взяв і заліз на дах їхнього павільйону.

- Я засмагати, — сказав я своїм друзям і спокійно собі там розвалився, підставивши під південне горяче сонце свою білу, поки що спину. Зверху мені всіх добре було видно, і ніхто мене не чіпав і не турбував.

Головне, що я звідти добре бачив Яніну. Вона вся така струнка, строга, горда, неквапливо виходила з води. У неї була шикарна постать! Безперечно - немає в таборі гарнішої дівчина, ніж вона. Вона – прекрасна! Ну, може, не так, як та дівчина, яку я бачив у нас на вокзалі. Так, безумовно, та дівчина з вокзалу була набагато красивіша за Яніну. Але, та прекрасна Незнайомка залишилася у місті. А тут, а тут поряд найкрасивішою була саме Яніна.

І ось я лежу собі на даху павільйону і не зводжу з неї очей. Але з'являється виховательца першого загону.  Наскільки я знаю дуже не любили її підопічні. Не знаю, з чим це пов'язано? Мабуть, тому що вона весь час бурчала, кудахкала і постійно чіплялася до всіх.

- Ану швидко, негайно злазь звідти! Я зараз поскаржуся твоїй виховательці! Ти з якого загону? – Пристала вона до мене.

- Ні з якого, — посміюючись, відповів я їй. І продовжив лежати далі, поки мені це не набридло.

Думаю мою поведінку дівчата з першого загону оцінили, особливо Яніна. По-перше, я один з усіх заліз на дах. По-друге, я мав на увазі їх грізну виховательку. Я з нею не сперечався, не сварився, просто робив те, що мені хотілося. І зліз не по її команді. А тоді, коли це захотілося особисто мені.

Я був радий, що хоч таким шляхом нарешті ця дівчинка звернула на мене свою увагу.
Навіть "Телефоністка" помітила, що я небайдужий до Яніни.

Коли ми з моря йшли разом з першим загоном назад до табору, то вона підійшла до нашої компанії. Вона – це вожата першого загону. Та сама, якій Вова дав прізвисько "Телефоністка".

- Я бачу, тобі подобається ця дівчинка. У тебе гарний смак, — похвалила мене вожата. - Ми в загоні називаємо її "Іспанка". Бачиш, у неї чи то римський, чи то грецький профіль. І колір шкіри який гарний. Тільки вона дівчинка модна та ділова. По дискотеках тусується. І ціну собі знає. Так, що удачі тобі, - поплескала вожата Єльвіра мене по плечу і пішла наздоганяти свій перший загін.