16. Нарешті море

Вранці я встав найпершим. Усі наші ще спали після вчорашнього.

Цілий рік до того, як поїхати в табір я займався самбо і щоб не втрачати спортивної форми вирішив ходити вранці на турнік.
Весь табір ще спав. Навколо не було жодної живої душі. Зранку було прохолодно.

Після того, як я позаймався спортом, вже,
коли я повертався назад у корпус, мені назустріч попався високий кучерявий хлопець.

Здається на вигляд він моїх років. Хлопець спитав у мене закурити. Я дав йому цигарку. Справа була саме за кінозалом. Там і серед дня нікого ніколи не буває, а з ранку так тим більше.

Ми з ним розмовляли та само собою познайомилися. Мого нового знайомого звали Ілля. Він наш ровесник. Тільки в іншій школі навчається. А тут він у другому загоні. І вожатим у нього наш із поїзда знайомий – Олег. Це ж треба. 

Потім Ілля провів мене до мого корпусу, а сам пішов далі у своїх справах. Річ у тому, що школярів будили рано, і вони займалися зранку спортом. Їх змушували бігати з ранку раніше і виганяли всіх без винятку на зарядку.

Нам усе це на щастя не загрожує. Ми могли спати хоч до самого сніданку, що ми мої друзі й робили. І мені доводиться їх будити. А то вони і їжу проспали б.

Годують тут дуже чудово. Їдальня велика, одноповерхова. У нас окремий столик, біля самого входу. Мені особисто тут все подобається у плані їжі. Ось ми приходимо в сімох — нас п'ятеро і двоє наших дівчаток, а стіл уже накритий. Нам треба тільки після усього все віднести на кухню і все. Нічого складного.

Я розповідаю друзям про нового свого знайомого і говорю Рудому про те, що другий загін сьогодні черговий. А на КПП, тому, що виходить на море, сидітиме Ілля і ми запросто зможемо піти, сходити разом на море.
Звичайно ж Рудий погоджується. А наші друзі після обіду, коли в усьому таборі сонна година, залишаються відпочивати в палаті, а ми з Рудим вирушаємо до Іллі.

Табір наче мертвий. Навколо не душі. Яскраво світить сонечко і ми тихенько йдемо бічними алеями на КПП, те саме, де дорога виходить прямо на море.

Там сидить Ілля та ще з ним один хлопець. Такого середнього зросту, збитий і таке почуття, що я його десь бачив. Ми знайомилися і раптом з'ясовується, що цей самий хлопець Руслан — брат Олега, вожатого з яким ми в поїзді познайомилися. Так, Земля звичайно кругла.

А потім, до всього іншого, з'ясовується, що це саме Ілля приставав до Рудого в поїзді. Але все гаразд, все нормально з'ясовується. Ми сміємось. Ілля каже, що він не знав, що це з нами й наш друг і що Рудий з ним одного віку. Загалом, все нормально: мир, дружба, жуйка. І ми втрьох нарешті ідемо на море.

Іти тут майже недалеко. Одразу за брамою пряма вулиця. І ось хвилин п'ять і ти вже на пляжі. А з обох боків дороги приватний сектор: будинки, паркани, сади.

Кожен табір, а їх навколо дуже багато, має свій відрізок пляжу. Паркани, хвіртки, павільйони. Але з-поміж них є ще простір диких місць. Ми туди й йдемо. На пляжі нема ні душі, бо вся ця територія належить дитячим таборам. Ми роздягаємось, поринаємо. Добре. Дуже добре. Море тепле та неглибоке. А довкола, куди не глянь: пісок, пісок, пісок. Ліворуч — місто і порт, а праворуч — піщана довга коса, яка далеко-далеко йде в море.

- Ось ми й на морі, - говорю я Рудому. - Нарешті вперше по купалися. І ось тут нам доведеться пробути ще певну кількість днів. І я думаю з такими хлопцями, як ти, Ілля, Андрій, Макар та інші тут обов'язково буде нам весело.

-Згоден з тобою, - відповідає мені мій друг Рудий і наш новий товариш Ілля теж зі мною погоджується.
Ми повертаємось назад у табір. Життя продовжується. Життя прекрасне. У літньому таборі мені вже подобається. І тут все добре і чудово.
Залишилося тільки з Яніною познайомитись і все буде просто чудово!