14. Аліна та Ліка

Сьогодні, як раз після вечері повинно було бути кіно. Але перед тим ще є час. Ми всі збираємось біля кінозалу. Там де тенісні столи. Мої друзі звідкись дістають ракетки.

Я особисто грати не вмію, тому стою осторонь і спостерігаю за тим, як вони спритно грають. Наприклад Рудий і Паша – вони відмінні гравці. Але тут з'являються Олена та Андрій.
А з ними ще один невисокого зросту смаглявий хлопець. Ми знайомимося. Нового звуть Макар. 
І одразу якась симпатія до людини. Він також грає у теніс. І Андрій. І Олена. Загалом перед кінотеатром розігруються справжні тенісні битви.

Але ось нарешті можна заходити на кіносеанс. Паша з Рудим ідуть відносити ракетки. А ми зачекавши поки нарешті всі школярі сядуть, заходимо самі.
Наш ряд останній. Але там сидять якісь дві дівчинки. Хто такі? Що за нахабство?
Ми втрьох сідаємо біля дівчат. З одного боку, я. З іншого боку Володя з Юрою.

Знайомимося. Одну дівчинку звуть Аліна. Другу - Ліка.
Ліка -  білява, невисока, струнка, волосся спадає на плечі, прямий проділ, така балакуча, весела дівчинка.
Аліна смаглява. Підстрижена під хлопчика. З густим довгим чубчиком. Мовчазна. Серйозна.
Вони мешкають десь в інших районах міста. Я там ніколи навіть не бував.
Ми розмовляємо усі разом. Такі, нормальні дівчата. На рік молодші за нас. Виходимо разом із ними із кінотеатру, щоб продовжити спілкування. І тут до нас підходять Паша та Рудий. А дівчата йдуть до себе у корпус. Наші друзі ще довго дивляться їм услід.

- Це ж ті дівчатка, які нам сподобалися ще з самого ранку, — каже нам Паша. - Мені он та з короткою стрижкою сподобалося. 
- А мені Ліка, — зізнається мені мій друг Рудий. 
– Нам вони дуже подобаються. – Каже нам Паша. - Пощастило вам, що ви перші з ними познайомилися.

Мені важко зрозуміти їхнє захоплення. Ну, дівчатка, як дівчатка. Ось та що мені сподобалося ото да! Найкрасивіша у таборі! А це звичайні такі дівчатка. Як усі. Але кожен має свій смак. І не мені когось судити. Якщо вони їм подобаються, то хай собі їх і забирають, вирішую я для себе.

І я як ініціатор всього цього знайомства чесно говорю своїм друзям.

- Особисто мені вони не потрібні й мені подобається зовсім інше дівчисько. Я вас із ними познайомлю сьогодні, а далі ви самі.
- Чисто символічно з вас за кожну по пачці цигарок, — сміючись, кажу я.
І то все це жарт. Дадуть – добре. А ні, то й не треба. Якщо дівчатка їм подобаються, то звичайно нехай у них все буде відмінно.

Ми наздоганяємо дівчат. І відразу, прямо біля корпусу, знайомлю їх з Пашею і з Рудим.
Хлопці звуть їх до нас у гості, але дівчата відмовляються. Мовляв, перший вечір і таке інше. І загалом у них контроль. Виявляється у них вихователь загону та сама шкідлива жінка, яка ганяла нас у поїзді. А вожата – ну це ж треба! Наша стара знайома – Ельвіра "Телефоністка".

– Ми вас розуміємо, – співчутливо каже Юра і робить сумне обличчя

Ми швидко прощаємось. Дівчата йдуть до себе. Не забувши помахати нам на прощання рукою. А Ліка так та взагалі — шле нам повітряний поцілунок. Цікаво це вона всім чи комусь одному? А втім, не важливо. Маю Яніну.

- У мене є план, - каже Рудий. - Я там познайомився з дівчатами з другого поверху, з нашого корпусу. Тож давайте до них сьогодні ввечері ходимо в гості.

Ми всі погоджуємось. Я правда не особливо. Але ж не можна відокремлюватися від колективу. І тому вирішую йти разом із усіма. Хоча краще б із задоволенням провів цей вечір із Яніною. Але ми з нею поки що не знайомі. Тому я й йду за своїми друзями на другий поверх. Подивимось, що там ще за дівчата.