11. Невдале знайомство

А тут саме все зіграло нам на руку. Наш майстер сказав, що нам треба піти та перевірити, і якщо треба, поміняти у першому корпусі лампочки. 
Перший корпус — це, якраз перший, другий та спортивні загони, зрадів про себе я.

Ми пішли усі разом в комірчину до майстра, або, як ми вже її про себе назвали — "комірка тата Карла".

Я взяв невеличку сумку з інструментами. Паша з Рудим взяли лампочки — довгі такі, ті що денного світла. Вова та Юрко дерев'яну, дуже важку на вигляд, стареньку драбину.

І ось ми всією дружною компанією заходимо у велику кімнату до дівчат. Саме в ту, де оселилася ця дівчинка, на ім'я Яніна.

Коли ми туди зайшли, то вона, та сама Королева нашого табору, якраз стояло біля свого ліжка і щось вимовляла двом дівчатам, які покірно слухали її.

Побачивши нас дівчатка злегка здивувались. Усі завмерли. Ми на вході. А вони, хто де був.
Така собі німа пауза. Вона дивилася на мене, а я на неї. Поблизу вона була ще гарніша. Ось справді найкрасивіша дівчинка в нашому таборі!

Усі мовчали. Першими прийшли до тями дівчатка.

– А ви хто такі? Що вам тут взагалі треба? - Зневажливо, як мені здалося, запитала нас Яніна.

- Робітничий загін УВК – Гордо відповів їй Володя.
- У вас тут зі світлом усе гаразд? А як щодо пожежної безпеки? Зараз ми перевірятимемо все у вас тут.

Дівчата одразу замовкли. Збилися всі в одну купу посередині кімнати. Яніна в центрі, решта навколо неї. І з повагою стали стежити за нашими діями.

А мої друзі вирішили, що чим більше вони дівчат  налякають і чим довше тут будуть, тим більше матиму я шансів з нею познайомитися.

Рудий із Пашею полізли в розетку. Вова з Юрою поставили драбину біля ліжка дівчини, яка так мені сподобалася. А потім Юрко поліз під стелю перевіряти ніби світло. І ось він так необережно щось там потягнув за проводку, що вона уся зголосилася і побілка, і цемент потрапили прямо на її чисту нову постіль.

Дівчата одразу почали обурюватися, а ми пообіцявши потім все виправити, миттєво відступили в коридор. Нам було смішно, що так все вийшло. 

А щодо дівчини я зовсім не переживав, що ми з нею не познайомилися.

- Ще у нас тут стільки часу попереду. Ми тебе з нею обов'язково познайомимо, – заспокоїв мене Юрко і ми всі під враженням подій нового дня вирушили назад до майстра, щоб віддати йому вже не потрібні нам речі.