8. Посеред ночі

Я прокинувся посеред ночі. Потяг стояв на якійсь станції. Рудий теж виявляється не спав. Ми не змовляючись, піднялися, вийти, покурити надвір. Разом із нами пішов Володя. Він теж вже не спав. Мабуть, у всіх були свої якісь таємничі думки про те, що нас чекає попереду. 

Двері в тамбурі були відчинені навстіж. Напевно, щоб нічна прохолода увійшла у вагон. А то там справді було жарко та душно. 

Ми втрьох спустилися на перон і стали біля вагона. Не хотілося далеко відходити. А що, як він рушить. То буде в нас час, щоб встигнути залізти назад до вагону. 

Було на вулиці прохолодно. Провідниця сказала нам, що поїзд стоятиме тут хвилин ще з тридцять. Тож ми можемо особливо не поспішати. Ми і не поспішали повертатися. Хотілося побути на свіжому повітрі. 

Ми дружно закурили. Ми не знали, що чекає на нас у таборі. Що там попереду у нашому близькому майбутньому. Як складеться у кожного його власна доля. Якими будуть наші романтичні історії. І чи будуть вони взагалі. Кого ми там зустрінемо. Кожен думав та мріяв напевно про щось своє. 

Вова зізнався, що хоче просто там спокійно відпочити та провести час, купуватись у морі. Рудий сказав, що хоче знайти там собі якесь дівчисько. А я зізнався, що хотів би зустріти дівчину з вокзалу. Вона мені дуже сподобалася.

 - Але зважаючи на все, це було абсолютно нереально.Тому пошукаю собі просто нормальну дорослу дівчину.- Реально подивився я на обставини. - Навряд чи така шикарна пані поїде в шкільний табір. Ось я бачив десь у потягу таку собі білявку то може з нею і познайомлюсь у таборі. 

- Ну, звісно познайомишся. - Заспокоїв мене Володя. - Ми там самі дорослі серед усіх школярів. Тому будемо роботи те, що нам заманеться. Бо ми разом. А разом ми сила. 

Я був з ним повністю згоден. Та особо про таке не думав. Поки мої друзі про щось розмовляли, я оглядав місцевість. 

За кілька десятків метрів від нас стояв цегляний, дуже темний, будинок якогось вокзалу. Назву не можна було прочитати. Десь там за нашим потягом гули поїзди. Над нами у небі світилися зірки. Ось ще кілька годин, і ми будемо в таборі, думав я. Поки невідомість. А далі. Далі побачимо.