17 Еліна

Ніч була важкою. Я чула приглушені голоси з кабінету до другої години — сухий тон Едуарда та низький, вібруючий рокіт Яна. Вони щось рахували, сперечалися, папір шелестів, наче осіннє листя. Зрештою я заснула тривожним сном, у якому мені снилися бетонні стіни, що стискалися навколо мене.

Вранці мене розбудив тихий, але наполегливий стукіт у двері спальні. Я розплющила очі, відчуваючи важкість у всьому тілі.

— Заходь, Едіку... — прохрипіла я, натягуючи ковдру вище. Я чекала побачити свого нареченого з його вибачливою посмішкою та горнятком зеленого чаю, як він робив зазвичай, коли відчував свою провину за пізню роботу.

Двері відчинилися, але замість парфумів Едуарда в кімнату ввірвався інший аромат — міцної чорної кави з корицею. Тієї самої, від якої я відмовилася вчора.

На порозі стояв Ян. Він тримав невелику тацю, і на його обличчі не було й сліду нічної втоми. Навпаки, він виглядав зібраним і занадто домашнім у своїй сорочці з розстебнутим коміром.

— Едуард поїхав годину тому, — сказав Ян, заходячи в кімнату без жодного дозволу. — У нього термінова зустріч із підрядниками. Просив переказати, що цілує. А ще — нагадати, що тобі треба зібрати Лео в садок, перш ніж ми виїдемо на ділянку.

Згадка про Лео миттєво змусила мене здригнутися й остаточно прокинутися.

— Де малий? — я різко сіла в ліжку, відчуваючи себе незахищеною під його прямим поглядом.

— Дивиться мультики у вітальні й колупає кашу, яку йому залишив Едуард, — Ян поставив тацю на край ліжка, ігноруючи мій напружений вигляд. — Я приніс тобі сніданок. Яєчня з томатами, трохи пересмажена, як ти любиш. І кава. Справжня. Без цукру.

Я подивилася на тарілку. Він пам'ятав. Він пам'ятав навіть те, що я люблю підсмажені краї білка. Це було гірше за будь-яку образу — це була влучна атака на моє минуле.

— Я не буду це їсти, — я відсунула тацю. — Забери. І взагалі... що ти робиш у моїй спальні, Яне? Тобі не здається, що ти переходиш межу?

— Будеш, — спокійно заперечив він, сідаючи на край ліжка. Його близькість змушувала повітря навколо іскрити. — Бо нам потрібні сили. Завезеш дитину в садок, і через пів години ми чекаємо на тебе в машині. Едуард наполягає, щоб ми подивилися ландшафт разом. Каже, що ти краще відчуваєш «душу місця».

Я відвернулася, намагаючись знайти в собі сили виставити його за двері.

— Яне, зупинись. Навіщо ти це робиш? Навіщо ці сніданки, ці натяки? Ти ж сам переконаний, що я зрадниця. Навіщо тобі це все?

Ян нахилився до мене. Я відчула його подих на своїй щоці. Його голос став набагато тихішим, позбавленим вчорашньої люті, але від цього він став ще небезпечнішим.

— Тому що я хочу побачити, як ти збрешеш мені в очі ще раз, Еліно. Я хочу побачити, як ти будеш стояти на тій землі, де ми мріяли збудувати наш дім, і переконувати себе, що ти щаслива з ним. З його грошима, з цим побутом, із дитиною, яку ти так швидко від нього народила. Я хочу, щоб ти згадала все. Кожен наш ранок, кожен ескіз. І коли ти нарешті зламаєшся — а ти зламаєшся, — я буду поруч.

— Я люблю Едуарда, — я вимовила це, наче заклинання, хоча голос зрадницьки здригнувся.

Ян видав короткий, сухий смішок.

— Ти любиш безпеку, яку він купив тобі. Але любов... любов пахне цією кавою, Еліно. Вона виглядає як ті безсонні ночі, які ми проводили в обіймах, а не як ці шовкові простирадла. Снідай, вдягай Лео й збирайся. Я чекаю в машині.

Він підвівся і пішов до дверей, але на порозі зупинився.

— До речі, одягни щось зручне. Ми будемо ходити сосновим лісом. Ти ж не хочеш зіпсувати свої дорогі туфлі на тій землі, яка мала стати нашою?

Коли двері зачинилися, я закрила обличчя руками. Кава парувала, заповнюючи спальню ароматом, який розбивав усю мою броню. Мені треба було заспокоїтися, вдягти трирічного сина, зібрати його рюкзак у садок, відвести його туди під пильним поглядом Яна і не показати жодному з них, як у мене тремтять руки.

Я взяла горнятко. Кава була гарячою і гіркою. Рівно такою, як моє життя останні три роки.

— Це просто робота, — прошепотіла я собі. — Зібрати Лео, відвезти в садок, поїхати на ділянку. Просто проект.

Але моє серце, яке так шалено калатало в грудях говорило про інше.