Частина п'ятнадцята

 По балкону ходив туди-сюди Скайлар, хвилюючись за місію та сестру. Поряд на кріслі сидів Лазар, спостерігаючи за ним та п'ючи чай. Поряд з ними літала Ціона, що видивлялися своїх друзів з-під дощу і темряви.
-Заспокойтеся, Ваше Високосте.-благав радник.-Я впевнений, що все закінчиться на хорошій ноті.
 Через пару хвилин з далечінь вони побачили армію, що поверталася у главі Коріна. Вони зупинились в декілька метрів від балкону, вартовий зняв з себе шолом. 
-Що там у вас?!-оперся на огорожу балкону колишній Король.
-Ваше Високосте, готуйте усі армії, що є!-кричав йому серйозно Корін.-Семуель пробудив Виверну, усій Дрімляндії загрожує небезпека!
 Лазар, що пив гарячий чай, захлеснувся їм, давлячись так, що не міг нічого сказати. Він підняв голову у небо та почав дихати носом, щоб напад зупинився.
-Що ж це коїться...-видихнув той. 

 Ві спала у своєму теплому ліжку після тяжкого дня, але сон її потурбував дуже голосний рев. Відкривши очі, вона підійшла до вікна, вдивлялась у яблуневий сад, що майже не видно через сильний дощ і темряву.
 В фіолетовому саду літала велика зелена істота, що спалювала усе своїм вогнем червоного кольору. Ельфка пала в жах від побаченого, але не вирішила просто стояти. Вона вдягає свою робочу одежу, так швидко як може, вийшла на вулицю та почала гамселити віялом по дереву з усієї сили, аби розбудити сусідів. 
  Сусіди, звісно, з невдоволеним виглядом вийшли з будівель та виглянули з вікон, дивлячись на ту. 
-Агов, друзі, в нас велика проблема!-кричала вона їм.-У яблуневому саду якась істота спалює його! Нам потрібні ті, хто допоможуть прогнати це та потушити пожежу. Жінки та інші, хто не зможе допомогти там, захищайте наш дім та дітей! 
 Мешканці дерева без слів об'єдналися, пішли за зброєю та відрами, шукаючи джерело води. 
 Ві зайшла до себе у кімнату, заглянула під ліжко та дістала зброю у жовтому гобелені. Це був великий лук зі сагайдаком стріл.  
-Настав твій час.-прошепотіла ельфійка, продіваючи сагайдак через плече. 
 Вона вийшла та спустилися до своїх сусідів, що вже бігли виганяти зі своїх земель чудовисько. Дівчина подивилась на гриб, що стояв собі біля стовпу великого дерева. 
-Я, як і ти, йду захищати свій дім.-всміхнулася Ві та побігла у бік вогню, ще не усвідомивши, на якого монстра вони йдуть.
 Бій за яблуневий сад був дуже тяжкий через масштаби і сили звіра, що напав. Його вогонь спалював майже усю зброю та щити, рухи були непередбачені, а вершник на ньому давав божевільні команди літаючому чудовиську. Єдине, що рятувало їх-лук і стріли, якими можна було хоч якось нашкодити ворогу.
 За годину, а може і більше, істота втекла звідсіля під обстрілами стріл, залишаючи після себе попіл та пожежу. Ельфи гасили вогонь, хтось рятував поранених. Але Ві була рада, що вони виграли цей бій.

 Корін був на краю лісу перед столицею разом з невеликою армією, яку йому дали. З ним був Авір та його старші брати, що чекали на приближення ворога.
 Скоро перед ними з'явилися ворони зі зброєю, а також монстри, яких вони не очікували. Це були дивні істоти різних розмірів, але усі були схожі на ельфів-виродків, з чорними плямами як у мерців. Коріну здавалося, що світ вперше бачить щось подібне. Армія, звісно, напала на них, але їх сил не було достатньо, аби подолати цих дивних створінь з гнилої шкіри, що вилізли з землі.
-В нас погані справи, командуваче.-повідомив Келфін.-Що будемо робити?
-Пропоную відступати до лісу, його важливіше захистити.-каже Корін.-Головне, щоб ніхто з цих не пройшов!
-Зрозуміли тебе!
 Армія почала відступати до високих та темних дерев, а монстри з воронами почали ще сильніше атакувати.
-Щось мені не подобається така тактика...-пробурмотів Авір.-Може, треба змінити її?
-Друже, сам не знаю, що робити...-визнав вартовий, який аж ніяк не хотів бути командувачем цієї армії.
-Може, вам допомогти?-спитав знайомий жіночий голос зверху.
 Корін підняв голову та помітив знайому істоту, яку не так давно вже зустрічав. Павучиха Арахне зухвало сиділа в своїй павутинні зі своєю армією павуків, які клацали щелепами в очікуванні вечері. 
-Дуже рад тебе бачити, подруго!-всміхнувся він.-І так, твоя допомога не завадить.
 Арахне простягла руку вперед і її піддані на своїх лапках побігли на ворогів. І дійсно, командиру і його армії доволі легко далася ця битва з допомогою мешканців лісів. Вони вправно відбивали удари воронців, а також захищали одне одного від ельфів-чудовиськ, що хотіли покусати усіх. 

 Зіссієль і Айлін з'явилися на даху багатоповерхівки, зливаючись в єдине тіло. Вони роз'єднались та подивились на світанок. 
-Побігли скоріше до моєї кімнати.-сказала Айлін, йдучи до пожежних сходів. Зіссієль пішла за нею.
 Вони спустилися та побігли вулицями, було досить рано, тому людей не було. Вони бігли у бік гуртожитку, поки Королева не побачила знайому особу, що махала їй рукою зі своєї маленької кухні.
-Реінод!-всміхнулася Зіссієль та побігла до нього. Айлін здивовано зупинилась, але пішла за нею.
  Ельфка обійняла свого друга, що вийшов до неї. 
-Як я вас рада бачити!-каже вона.
-Люба, ти так...дуже гарно виглядаєш!-заявив чоловічок, оглядаючи новий образ знайомої.-Як справи? Знайшла те, що шукала?
-Кхм-кхм.-нагадала про своє існування Айлін. Кухар зацікавлено глянув на неї.
-Вибачте, пане Реіноде.-говорить Зіссієль, тримаючи за долоні ніжно чоловічка.-Я прийду до вас і все розкажу, але точно не зараз! Мені треба йти...
-Добре, щасти вам!-всміхнувся кухар.
 Дівчата кивнули і побігли далі. Вони встигли піднятися до кімнати Айлін, де все майже лежить на своїх місцях. Вона бере зі стола сопілку з дерева, що була розмальована дитячими олівцями. Та пальцями щупала цю річ, перед її очима проходило чимало спогадів з дідусем.
-Скільки ж років я не грала на ній...
-Ти знайшла її?-спитала Зіссієль, обриваючи  її думки.
-Так.
-Тоді пішли.
 Айлін кивнула та знову обійняла подругу. Коли вони злилися, то відправились назад в Дрімляндію за допомогою мініатюри.
 Вони повернулися у Дрімляндію, де на них чекав Сніжок з Ціоною. 
-Ми все дістали!-повідомила Айлін.-Зараз нам треба вирушати до Міста Попелу.
-Може, я вас на собі підвезу?-запропонував кіт-перевертень.
-Тобі ж треба охороняти книгу, хіба ні?-спитала Зіссієль.  
-Так, але якщо Виверна сюди потрапить, то від мене не багато толку.-пояснив він.-Від мене більше толку буде, якщо я підвезу вас до того місця швидко.
-Ну добре,-кивнула Айлін.-Ціона, може, залишишся тут? Ти ледве літаєш. 
-Мабуть, так, залишуся.-підтвердила Ціона. 
  Троє залишили фею з мишею Ларрі у домівці Творця, самі піднялися наверх. Закривши ключем хід униз, Сніжок почав перетворюватися на великого кота.
 За кілька хвилин перед ними велике, пухнасте і біле створіння, що чекало, коли дівчата сядуть на його спину. 
-Йой, я б і не подумала, що він настільки велика кішка!-оголосила Зіссієль, поки їй допомагає залізти на того Айлін. Сніжок задоволено муркнув у відповідь.
-Вирушаємо!-повідомила подруга Сніжку, хлопаючи по його голові.
 Кіт-перевертень одразу ж погнав галопом з такою швидкістю, що його пасажирам довелося триматися з усієї сили за його шерсть, аби не впасти на землю.
 Сніжок швидко доправив до Міста Попелу, де була велика спалена територія. Ті спустилися, підходячи до середини.  
 Айлін подивилась на Сніжка та кинула йому ключа від Древа Початку. Той ухопив його та кивнув.
-Як тільки ми повернемо Дракона, благаю, повертайся негайно до себе.-сказала вона. Той ще раз кивнув.
  Дівчина повернулась до подруги, діставши свою сопілку. Тяжко видихнула повітря, закрила очі та відчула мурахи по всьому тілу.
-Готова?
-Так!-твердо відповіла та.- А ти?
-Мабуть, теж так...
  Айлін підвела до своїх вуст отвір у сопілці, закриваючи очі, аби згадати першу мелодію, що вивчила ще коли не вміла казати половину літер. Вона перебирала пальцями по дірочках, що були в музичному інструменті. 
 Через пару хвилин як почала вона грати, почала співати Зіссієль на своїй рідній мові, таким тонким і голосним голосом, що у Сніжка шерсть стала дибки від захвату.
 Мелодія і пісня злились в ідеальну композицію, по шкірі дівчат наче проходить холодок. По землі йшли тріщини, які супроводжувалися золотавим сяйвом.
 Земля тріскалася під їх ногами, світло з тріщини сліпить їх. Коли вони закінчили свій ритуал, то з землі вийшли золотаві крила, потім голова і усе тіло.
 Золотий Дракон мав сяючу луску, що припорошена ґрунтом. Він струсив усе, та подивився на дівчат своїми блакитними очима. Вони стояли, не ворушачись, поки дракон не спустив голову до землі, запрошуючи на свою спину.
 Айлін подивилась на Сніжка та всміхнулась.
-Можеш йти.
-Щасти вам, поверніться...живими.-сказав він та почав перетворюватися на велику білу кішку, яка побігла на великій швидкості додому.
 Людина обернулася до Дракону, що чекав. 
-Зробимо це разом?-спитала вона у подруги.
-Звісно.-кивнула Зіссієль, поклавши руку на плече Айлін.-Почали все разом, закінчимо теж разом.
 Вони залізли на дракона, Айлін була попереду, хапаючись стегнами та руками за шию істоти. Зіссієль ухопилась за талію подруги.
-І як попросити його злетіти?-спитала Айлін. Як тільки вона це сказала, Золотий Дракон злетів у нічне небо. 
-Мабуть, він нас розуміє.-зрозуміла Зіссієль.-А тепер, за Виверною!
 Вони полетіли у бік столиці, залишаючи за собою крихти землі, що струшувалися з луски Дракона. Дощ ще йшов, вкриваючи їх прохолодою. 

 Корін і його товариші вже повбивали більшість монстрів та воронів, битва майже закінчилася й вони з легкістю видихнули.
-Добре, що все скінчиться без жертв.-повідомив Корін з усмішкою до Авіра.
 Але той лише занервовано дивився вперед у небо. Вартовий занепокоєно обернувся туди і побачив чорне створіння, що летіло до них.
-Чорт забирай...Я не думав, що вона так швидко сюди добереться!
-Вона нас в попіл за хвилини перетворить!-кричить Авір.
-Командуваче, що нам робити?-питає Філас.
 Корін стоїть біля стовпу дерева, міркуючи над діями.
-Робимо так: поки не прийдуть Королева з Айлін, треба обороняти нашу територію.-розповідає він.-Як тільки ті з'являться, то відступаємо. Зрозуміли?
-Так, сер!-відповіли усі лицарі.
-Чудово!
  Вони продовжували оборонятися від ворога, поки до них летить Виверна, дихаючи вогнем. Ось-ось вона добереться до них.
-Дивіться!-оголосив Келфін, вказуючи пальцем уверх.-Що там летить?
-Де?-подивився Корін у той бік, по небу летів величезний золотий дракон, прямуючи до Виверни. На спині дракона Зіссієль і Айлін.
  Командувач всміхнувся та повернув голову до своїх підданих:
-Це вони. Повертаємося у ліс, хутко!-наказав він.
 Армія та павуки одразу ж послухали його і відступили до дерев.  
 Айлін скерувала Дракона до Виверни, що летів у їх бік. Семуель здивувався їх прильоту, швидко приказав пустити вогонь на них.
 Виверна випустила велику кількість червоного вогню на Дракона. Той вспів увернутися від стовбура вогню, розвернувся та полетів за спину свого ворога. Дівчата верещали від страху і паніки, з усіх сил хапаючись за лусочки.
-Як нам подолати це чудовисько?!-не розуміла Айлін, витираючи піт і краплі дощу з чола.
-Може, в нього є слабке місце?-крикнула подруга.-Спробуємо облетіти Виверну навкруги!
 Дракон одразу зрозумів все й почав літати кругами коло чудовиська. Ворог без хвилини відпочинку слідом за драконом дихав вогнем, не даючи підійти ближче.  Зіссієль бачила брата, що сидів на спині темної Виверни і спостерігав за їх рухами.
-Я знайшла слабке місце!-вказала пальцем Айлін у живіт.  Зіссієль придивилась туди, там була невелика біла пляма.
-Бачу! Драконе, цілься туди!
   Золотий Дракон полетів прямо на ворога, який вже почав стріляти струменями вогню. Він відбивався, роблячи маневри у різні боки. Виверна не на жарт розлютилася, стала у польоті на дві лапи, оголяючи свій живіт.
-Зараз!-скомандувала Айлін, горланячи з усієї сили. 
 Дракон відкрив свою пащу та з неї полетіли струмені світла прямо у живіт, у пляму. Виверна злякано почала смикатися у повітрі, вона з середини розтрощувалася на уламки світлом. Семуель намагався втриматися на ній, тримаючись за шию чудовиська.
  Але в одну мить Виверну це світло розірвало і вона зникла. Ельф у червоній мантії застиг на секунду у повітрі та почав падати на землю.
-НІ!-загорлала Зіссієль. Вона відпустила подругу та стрибнула униз. 
-Зіссі, стій!-не вспіла зупинити її Айлін, керуючи Драконом.  Але щось було не так. Тепер зникав у пилюку він сам, вона не відчувала луски під долонями. В якусь хвилину він теж зникає і тепер дівчина теж летить до землі з великою швидкістю.
 Королева прошепотіла заклинання польоту та хотіла накласти його на Семуеля. Але почула позаду себе ще крик-це падала Айлін! 
 Сил Зіссієль достатньо лише на одного з них, але на кілька хвилин. Так кого ж їй обрати? В неї лише кілька секунд.
 Вона в останнє обернулася до брата, що перелякано дивився на неї своїми червоними очима.
-Вибач мені...
  Ельфійка полетіла до подруги, передаючи їй заклинання. Айлін на декілька секунд злетіла, подруга підлетіла до неї та обійняла, опускаючи униз. Зіссієль почула, як із хрустом та гуркотом тіло Семуеля впало позаду неї на землю.  Заклинання вичерпалося і вони впали у траву, вдаряючись тілами о землю. 
 Айлін подивилась на неї, тяжко дихаючи. Зіссієль хихотіла, дивлячись на подругу:
-Ха-ха, ми це зробили! Авжеж?
 Людина всміхнулася їй у відповідь, на очах сльози і вона засміялися. Серед сірих хмарин сковзнули промені сонця, дощ перестав йти. Потім в очах потемніло...
-Айлін?-почула віддалено вона, коли подруга хапається за її бліду щоку долонею.