Ранок на Драксарії видається напрочуд ясним і прохолодним. Холодний вітер гуляє просторим плацом Академії, тріпаючи прапори, але нашу п'ятірку це зараз майже не турбує. Помітивши на ранковому тренуванні Зейрана, друзі відчувають полегшення і неабияку радість.
Отже, він вижив. Прискіпливо оглянувши його, можна помітити, що курсант цілий і не має жодних слідів побоїв від Найри. Щоправда, він трохи знервовано кліпає всіма чотирма очима і виглядає навіть трішки замріяним.
Торік, який зараз стоїть подалі від нього, поруч із Рейнаром та Кайреном, задоволено потирає руки.
— Ну що, невдахи? — тріумфує, хитро примружуючись. — Готуйте свої кредити! Я ж казав, що він вчасно помітить небезпеку і виживе. Ставки зіграли!
— Імовірність того, що Найра просто відклала розправу до вихідних, становить вісімдесят відсотків, — незворушно бубонить Зіірі, теж кидаючи погляди на Зейрана.
Кайрен лише тихо пирхає, ховаючи усмішку в комірі куртки. Ця коротка мить нормального, звичайного студентського життя відчувається як ковток свіжого повітря.
Але після тренування вони поспішають далі розбиратися з усією халепою, яку влаштувало їм Ехо, і шукати нову інформацію. Усі збираються в тактичному центрі Академії. Професори вже вивчають тут стародавні архіви, тож курсанти просто приєднуються до них і працюють як один злагоджений механізм.
Їм вдається зануритися в найглибші бази даних, і всі рішуче налаштовані відшукати первинні записи мережі — ті самі, до яких не встигли або не змогли дістатися Архонти, адже щось обов'язково мало їх охороняти.
— Так, так, так, дивіться! — раптом вигукує Зіірі, натрапивши на якісь пошкоджені, проте надзвичайно стародавні файли. — Ось! Мені здається, ось воно... Я щось знайшов!
Усі миттєво гуртуються навколо голограми, розглядаючи знайомий загадковий символ, що обертається в повітрі — дві переплетені спіралі, замкнені всередині ідеальної сфери.
— А тепер прошу всіх поглянути сюди, — промовляє Зіірі.
Символ змінюється на нечітке, розмите зображення. Кайрен аж мимоволі затамовує подих. На старовинному малюнку, який виглядає так, ніби його створили на світанку часів, зображені не сотні, а, можливо, й тисячі драконів. Вони розміщуються щільними рядами, покірно схиливши голови перед чимось настільки величезним, що його обриси просто губляться в темряві за краєм зображення.
— Це... Це ж те саме, що я бачив в одному зі своїх снів, у видінні, — тихо мовить Кайрен, відчуваючи, як по шкірі біжать мурашки від спогадів. Масштаби вражають.
— Тут є й текст, але він сильно пошкоджений, — хмуриться Ліора, розглядаючи стародавні руни, що біжать поруч із зображенням. — «Перший Сон»... Згадки про первинне джерело ментальної мережі й ще якісь нечіткі записи про два надзвичайно потужні енергетичні імпульси.
— Серцебиття, — виривається в Кайрена. — Два серця.
— Більшість інформації загублена, — Дракен вказує на чорні прогалини в коді документа. — Архонти все-таки добре попрацювали. Я впевнений, що вони навмисно видалили всі координати й ключі доступу до цієї структури. Поки що ми знаємо, що вона існує, але як туди дістатися — тут немає жодної інформації.
Рейнар розчаровано видихає, запускаючи п'ятірню у волосся. Уся ця інформація ніби дражнить їх, залишаючись недосяжною.
Як же так? Має бути щось, що допоможе нам знайти цю істоту, це джерело. Можливо, вона допоможе нам боротися з Ехом.
Відійшовши вбік, Кайрен заплющує очі й зосереджується. Хлопець відчуває всередині себе знайому бездонну прохолоду — присутність свого Чорного. Коли він торкається ментального зв'язку, дракон миттєво відгукується своєму вершнику.
«Ти бачиш це? — подумки звертається до нього Кайрен. Внутрішній голос звучить вимогливо, але водночас із прихованим благанням. — Ти ж одного разу вже показував мені це видіння! Тисячі драконів, які схиляли голови перед величезною істотою... Ти ж знаєш, хто вона і що означає цей символ. Поясни мені!»
У відповідь приходить глибоке, схоже на вібрацію нічного океану, відчуття. Ментальний голос Чорного лунає в самій свідомості Кайрена — спокійний, давній і незворушний.
«Терпіння, Кайрене. Незабаром ти сам отримаєш усі відповіді».
«Незабаром?! — спалахує хлопець, міцно стискаючи кулаки. — Ми зараз блукаємо в абсолютній темряві! Вейл помер, намагаючись нас попередити, а ти продовжуєш говорити загадками!»
Але Чорний більше не відповідає. Зв'язок залишається активним, його присутність відчувається поруч, проте дракон ніби зачиняється у своїй мовчазній мудрості, залишаючи Кайрена наодинці з палючим роздратуванням.
Хлопець різко розплющує очі й невдоволено зітхає. Здається, свої головні відповіді вони отримають зовсім не з розшифрованих архівів.
Навіть повернувшись увечері до своєї кімнати, Кайрен ніяк не може викинути з голови знайдені в архівах записи й розмову з Чорним. Проте втома після тривалих пошуків усе-таки бере своє, і хлопець засинає, ледве торкнувшись головою подушки.
Розплющивши очі, Кайрен не відразу розуміє, де опинився. Навколо нього простягається густа, прохолодна синява. Хлопцеві потрібно лише кілька секунд, щоб упізнати це місце.
Він знову під водою!
Це той самий безмежний, містичний океан, який він уже неодноразово бачив у своїх видіннях. Вода навколо нього здається щільною, але не тисне на груди й не викликає задухи. Хлопець вільно вдихає її, відчуваючи дивовижну легкість.
Десь далеко внизу, у непроглядній темряві глибин, повільно рухається щось колосальне.
Ту-дум... Ту-дум...
Два могутні серцебиття прокочуються товщею води, відбиваючись у кістках і змушуючи здригатися весь навколишній простір. Кожен удар наповнює океан енергією, від якої шкірою біжать мурашки.
Раптом Кайрен помічає рух. Неподалік від нього у водній невагомості зависли дві знайомі постаті.
Рейнар і Дракен.
Вони, як і він, заснули у своїх кімнатах, проте зараз незбагненним чином опинилися тут, у цьому спільному ментальному просторі.