Драксарія : Серце Безодні

Глава 25

Наступного дня після тренувань Зіірі та Рейнар знову беруться за розшифрування документів, вилучених із серверів корабля «Астревону» та інших старих баз.

Хлопці явно недосипають, але азарт від того, що вони ось-ось натраплять на щось давнє й невідоме, не дає їм спокійно спати. Вони продовжують вивчати величезні обсяги інформації.

Після вчорашнього дослідження стародавньої ментальної мережі Рейнар почувається гірше за Зіірі. Голова досі ниє, а спогади про власне перебування під контролем Еха ніяк не дають спокою.

— Слухай, Зіірі, може, зробимо нарешті якусь перерву? — пропонує. — Бо ти вже скоро почнеш бачити всі ці свої цифри навіть із заплющеними очима!

— Ще трохи, — відмахується Зіірі, не відриваючись від термінала. — Імовірність того, що ми скоро доберемося до потрібної нам інформації, — дев'яносто вісім відсотків. Залишилося розшифрувати кілька файлів із найвищим рівнем захисту. І зараз мені потрібно зрозуміти, чому все це так ретельно приховували.

— Ти вже два дні цим займаєшся, — невдоволено бурмоче Рейнар. — Навіть немає коли мене діставати своєю турботою!

— Почекай, от розберемося з усім цим, і я займуся тобою! Імовірність того, що я тебе дістану, — сто відсотків!

Хлопці голосно регочуть.

Але раптом Зіірі завмирає.

— Що за чортівня?!

— Звідки ти вже набрався цих слів? Це тебе Торік заразив, так? — Рейнар усміхається. — Ану, що ти там знайшов?

— Це взагалі не креслення... Схоже на медичне досьє, — бурмоче Зіірі, уважно розглядаючи новий файл.

Рейнар зацікавлено підходить ближче.

— Чиє? Соларіса?

— Та ні, тут зовсім інше. Якийсь проєкт «Живий ретранслятор». Зараз спробую розшифрувати ці дані, використовуючи алгоритми, які запропонували ректор і професори.

Через певний час на голограмі з'являються нові рядки й відкривається особова картка з фотографією дитини.

Зіірі раптом завмирає.

— Не може бути...

— Що там? — Рейнар нетерпляче зазирає через його плече.

— Рейнаре... Це ти! 

— Що?! Як таке може бути?!

Він майже відштовхує друга від термінала.

З голограми на нього дивиться маленький темноволосий хлопчик, на вигляд років чотирьох.

Вони що, стежили за мною з самого раннього дитинства?! А може, навіть раніше? Коли мати мене виношувала? Невже в мені якийсь особливий ген?

Рейнар починає читати інформацію:

«Об'єкт 44-R. Вік: чотири роки. Нейронна структура демонструє аномально високу щільність ментальних зв'язків. Попередні дослідження підтверджують здатність утримувати множинні інформаційні контури без критичного перевантаження свідомості. Потенційний кандидат на роль живого центрального ретранслятора».

Хлопці гарячково переглядають решту інформації. Знаходять результати дитячих медичних оглядів, записи про навчання, оцінки емоційного стану й навіть спостереження за поведінкою Рейнара в різних ситуаціях.

А потім натрапляють на ще дещо.

Виявляється, за його матір'ю також спостерігали під час вагітності. Проте основне дослідження самого Рейнара розпочалося з чотирьох років.

Вони переглядають дати: чотири роки, шість, дев'ять, п'ятнадцять...

Рейнар відчуває, як у нього холонуть руки.

— Зіірі, ти це бачиш?!

— Звісно, бачу, — тихо відповідає друг. — Вони роками збирали інформацію про тебе. І робили це так, щоб ні ти, ні твої батьки нічого не підозрювали.

— Вони стежили за мною все життя! Я ж тоді ще й гадки не мав, що колись стану вершником!

Рейнар знову дивиться на фотографію маленького хлопчика, і його накриває хвиля злості. Адже він був звичайною дитиною. Гуляв, грався, нічого не підозрював, а хтось уже вирішував, на що він придатний і як його можна використати.

— Прокляття! — Рейнар сердито б'є кулаком по столу. — Ми ж із тобою вже знаходили згадки про таких ретрансляторів! А тепер отримали підтвердження, що вони справді шукали людей із подібними здібностями. І схоже, мене готували саме для цього!

— Заспокойся, Рейнаре, — намагається вгамувати його Зіірі. — Ми ще не знаємо всіх обставин. Можливо, таких дітей було багато. І поки не можемо стверджувати, що вони якось вплинули на вибір Еха або на те, чому ти опинився в Академії саме тоді, коли все сталося.

— Та яка різниця?! — вибухає Рейнар. — Їм були потрібні мої здібності! Мене це бісить! Я із самого початку був для них довбаним експериментом! Зручним шматком м'яса з потрібним набором генів! І ніхто навіть не подумав запитати, чи хочу я брати в цьому участь!

— Рейнаре, припини! — Зіірі вимикає голограму.

— Що припинити?! Ти ж сам усе бачив!

— Бачив! І саме тому прошу тебе зараз заспокоїтися. Інакше мені доведеться застосувати свої методи, –підходить ближче й рішуче хапає друга за плечі. — Вони не створили тебе, зрозумів?! Ти народився з цими здібностями! А вони просто шукали дитину, а можливо, й дітей із рідкісним ментальним даром і вирішили, що мають право розпоряджатися їхнім життям!

Рейнар важко дихає, проте вже не перебиває.

— Але врахуй найголовніше: їхній план так і не здійснився! Ехо використало тебе, це правда. Але ж ти вижив! Кайрен допоміг тобі вибратися, і ти досі з нами!

— Проте ти не розумієш... — Рейнар безсило опускає голову. — Я ж досі все це відчуваю. Ніби ці прокляті нитки ось-ось знову почнуть лізти мені в голову. А тепер ще й це...

— Розумію, що тобі страшно, — уже спокійніше відповідає Зіірі. — Але ці документи нічого не змінюють у тому, хто ти є. Ти наш друг, Рейнаре. Ти мій друг! І знаєш, завдяки тобі я теж змінився. Не знаю, чи на краще, — усміхається, — але я став менше жити статистикою й більше довіряти власним відчуттям. Тож ніякі Архонти чи їхні послідовники не мають права вирішувати за тебе, як використовувати твої здібності.

Кілька хвилин хлопці мовчать.

— А тепер дивись, — Зіірі якось підозріло примружується. — Якщо в тебе справді настільки висока здатність підтримувати ментальні зв'язки, можливо, ми все-таки зможемо використати це на власну користь.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше