***

Жила собі спокійно тридцять років. Майже щасливо. Єдине що засмучувало – самотність. До цього часу так і не вдалося знайти супутника життя. Тож, загадала я того року, зустріти кохання… І одержала… Безкоштовні послуги міжсвітової шлюбної агенції. Там дивакуватий джин заходився активно шукати мені пару. Підібрав першого кандидата і завертілося…[1]

***

Зранку згадала про кандидата в супутники життя. Прихопивши чашку запашної кави, влаштувалася в кріслі у вітальні та узялася за анкету, видану вчора увечері сватом. Продивилася. Нічого дивного. Фотокартка та відомості про згаданого. Мабуть, для того, щоб розуміла, з ким матиму справу. Вчиталася.

- Нічого собі! – аж присвиснула: - За що мені таке щастя?! Чи там якийсь підступ?

Білявий красунчик виявився драконом. Та не просто іншосвітним магічним ящером, а справжнім принцом. Багатий, популярний…

Мені не давало спокою відчуття якогось підступу. В анкеті сказано: неодружений і ніколи не був. А йому ж 450! Вказано ж: не мав серйозних стосунків. Отже, щось з ним не те.

Я засумнівалася, та робити нема чого, уже погодилася. Доведеться знайомитися. Відвертітися не вийде.

Дочитала анкету. Більше підозрілих фактів там не було. Допила вже вистиглу каву. Тут тенькнув телефон. Глянула повідомлення: «Сьогодні о вісімнадцятій». - прочитала та пішла готуватися до зустрічі з можливим чоловіком.

Я дивилася на себе в дзеркало й розмірковувала над тим, у що вдягтися і яку зачіску зробити. Він, хоч і ящір, та все ж принц. Треба відповідати його особі. Але, як ту ідею виконати в моєму випадку? Сукня, припустимо, в мене є. Строга, офісна. Туфлі до неї також.

- Та, яка з мене принцеса! – аж пирхнула від тієї думки.

Звичайна жінка. Ну виглядаю років на п’ять молодше. То й всі плюси. В іншому, нічого особливого. Стандартна фігура. Блакитні очі. Нічим не виділяюся.

Я ще постояла, подумала. Одягла все ж таки чорну офісну сукню й замислилася, що робити з волоссям. Непогано було б зробити зачіску. З розпущеним не підеш. Врешті-решт, заплела своє довге русяве волосся в складну косу. Повертілася. Наче нормально, піде.

Глянула на годинника. Уже майже п’ята. Треба пришвидшитися. Без вагань зробила легкий макіяж. Готова.

Трошки почекала, зібралася з думками. Сунула ноги в чорні лодочки й близько шостої схопила кулон і вирушила на побачення.

Знову запаморочення, на кілька секунд випадаю з реальності. Отямилася на місці, себто у фоє шлюбного агентства. Озирнулася. Порожньо. Вже хотіла йти шукати свого джина, як сват з’явився в круглому приміщенні власною персоною.

- Вітаннячка. – весело проговорив він.

- Вечір добрий. – відповіла стримано.

І чому він веселиться? Думає так просто від мене відкараскатися? Чи принц на будь-що згоден, аби когось показати родичам та народу? Щось тут не чисто…

- Добре, що ви прибули завчасно. Ми з вами вчора не підписали контрактника. – перервав мої думки сват.

- Давайте. – сухо кинула.

Стало цікаво, що ж там за кандидат? Що за принц такий, що джин так радіє моїй згоді з ним познайомитися? Чи причина в іншому?

Есмір подав планшетку з аркушами та ручку.

Продивилася контракт. Договір на надання послуг. Спокійно підписала й віддала джинові. Той відкріпив один примірник і передав мені.

Сват покликав за собою. Пішла за ним в одні з дверей на дальній стіні. Минули короткий коридор і вузькі сходи, піднялися на другий поверх. Мене завели в ближню кімнату. Невеличке овальне приміщення, оздоблене у світлих й блакитних тонах. Меблів небагато: диванчик з парою подушок, столик, навпроти них – широке крісло до пари з диваном. На підлозі – товстий синюватий килим.

- Почекайте хвилинку. Зараз приведу кандидата. – тепло мовив Есмір.

Я спокійно всілася у крісло й замислилася про своє становище. Усе навколо знову почало сприйматися, наче фарс, немовби гра. Та, хай йому грець, цікаво якою ж буде компанія? Що собою являє той принц? Може, все не так і погано.

Тут почувся тихий скрип дверей, я повернула голову й побачила чоловіків. Вже знайомий джин зайшов всередину. За ним – персонаж з портрета.

- Його високість принц льодяних драконів Армін д’Ілейн. – відрекомендував мені кандидата сват.

- Можна просто Армін. – дружньо усміхнувся дракон.

Поки Есмір представляв й рекламував мою кандидатуру, я розглядала нового знайомого. Малюнок в анкеті виявися доволі точним. Овальне обличчя. Холодні сині очі. Довге сніжно-біле волосся. Решту портрет не передавав, зокрема, високий зріст і міцну статуру. Все це підкреслював білий діловий костюм з синьою сорочкою. Контрастували з цією гаммою лише чорні лакові туфлі.

- Ну не тягну не те що на принцесу, навіть, на попелюшку. Нащо здалася такому ідеальному чоловікові? – подумала.

Тут джин закінчив свою промову й поцікавився: - Чогось бажаєте? Чаю? Кави?

- Кави, будь ласка.

- Секундочку.

Есмір ляснув пальцями. На столику матеріалізувалися дві чашки з ароматним напоєм і кошичок з печивом.

- Ну, спілкуйтеся. А я пішов. Де мене шукати знаєте, якщо що.

Ми з принцом синхронно кивнули. Джин пішов, а в нас справа не задалася. Ілейн сидів мовчки та розглядав мою персону. На обличчі читався холодний розрахунок.

- Отже, пані, ем… Анастасія, чому вважаєте себе підхожою кандидатурою в мої супутниці? – пихато заявив той.

Так я і думала. Йому щось від мене треба. Особисто я принца мало цікавлю. Що ж, розважимося його коштом.

Узяла чашку. Відкинулася на спинку крісла й закинула ногу на ногу.

В цей час дракон підозріло за мною спостерігав.

- Це питання вам краще задати свату. – зі стервезною посмішкою відказала.

- В сенсі?! – здивовано перепитав Армін.

Він, навіть, узяв свою чашку та обережно відсьорбнув, так рознервувався.

- Не я обираю, з ким знайомитися, а той джин, як його там, Есмір, здається.