Розділ 3.2.

Рідгар Ординський

Залишивши свою невгамовну супутницю під опікою Лілі, я поспішив до торгового кварталу - туди, де сподівався отримати відповіді на свої питання, що так несподівано накопичилися.

Крамниця Карліна, як завжди, мала скромний вигляд, але в кожного, хто знав, куди йти, не залишалося сумнівів - тут працював найкращий зброяр Лапарії. Двері відчинилися зі звичним скрипом, і я відразу ж відчув густий запах олії та розпеченого металу.

- Ти з глузду з'їхав? - без передмов рявкнув гном, ледь піднявши на мене погляд. - Якщо посіпаки короля дізнаються, хто сюди заходив, мені не уникнути допитів. І, будь впевнений, моя бесіда з Його Величністю навряд чи пройде за чашкою чаю. - Обличчя Карліна залишалося майже непроникним - тільки ледве помітне посмикування густої бороди видавало його роздратування. Якби я був на місці випадкового спостерігача, то вирішив би, що гном повністю поглинений своїм єдиним істинним захопленням - шліфуванням зброї. У його міцних руках повільно оберталася катана, лезо якої вже виблискувало так, що можна було розгледіти власне відображення.

- Ти ж знаєш, я б просто так не прийшов, - спокійно відповів я, прикриваючи за собою двері й переносячи вагу на одну ногу. - Якби в мене не було вагомої причини. - Бородач фиркнув, але, всупереч браваді, все ж відклав зброю вбік. - До того ж, якби це було так небезпечно, ти б не вибрав для життя богами забуту землю на кордоні, - додав я з усмішкою, схрестивши руки на грудях.

Карлін примружився, роздумуючи, чи то огризнутися, чи то просто викинути мене до біса. Втім, зрештою він лише хмикнув і, нарешті, удостоїв мене уважного погляду.

- Гаразд, Ординський, говори вже. Тільки щоб по справі.

- У п'ятдесяти лігах звідси є село на перетині столичного і північного трактів, - почав я, спостерігаючи за тим, як мій співрозмовник змахнув зі столу металеву стружку і склав руки на столі. - Провидець направив мене саме туди. Сказав, що там я отримаю всі відповіді на свої запитання. - В очах гнома промайнув жвавий інтерес, але він швидко приховав його за звичною глузливою усмішкою.

- І що ж ти тупцюєш тут, якщо тобі варто поквапитися в Ікту за відповідями? - усміхнувся він, явно передчуваючи цікаву історію.

- Я вже був там, - похмуро зізнався, покосившись на блискуче лезо катани. - Тільки замість відповідей отримав ще більше запитань і... дивну незнайомку на додачу. - Карлін підняв брову, але продовжував  мовчати, даючи мені можливість продовжити.

- Ця дивачка підставила не тільки себе, а й мене. Засвітила імперське золото перед місцевим корчмарем. А той, звісно, не дурень - зв'язався з ким треба, і незабаром до таверни підтягнулися вартові світла. Довелося швидко тікати, а заодно тягнути її за собою, - скривився, згадуючи, як ця настирлива скалка примудрилася влізти в неприємності буквально за кілька годин знайомства.

Гном хмикнув і, хитро примружившись, запитав:

- І де вона зараз? Сподіваюся, ти не притягнув дівчину в мою крамницю? - Він швидко заозирався, немов очікуючи, що дівчина ось-ось вирине з-за моєї спини з черговою дурною ідеєю.

- Ні, - фиркнув я. - Залишив її у Лілі. - Здавалося б, розумне рішення. Але замість схвалення гном ледь не подавився повітрям.

- Ти... що?! - обурено випалив він, нервово стискаючи рукоять катани. - А якщо це підстава? Якщо «світлі» простежили за тобою і тепер намагаються виловити? А ти взяв і привів «підкидька» просто в таверну моєї сестри?! - Мій співрозмовник виглядав так, ніби ось-ось запустить у мене найближчою сокирою.

- Не говори дурниць, - відмахнувся я. - Дівиця хоч і дивна, але точно не з «їхніх». Я бачив у ній іскру нашої магії. - Гном підозріло примружився.

- Може, вона взагалі не в курсі, що ти хочеш її перевірити?

- Звичайно не в курсі, - усміхнувся я. - Але якщо вже доля звела нас у цій колотнечі, треба зрозуміти, хто вона і чому опинилася в Ікті саме в той момент. - Карлін похитав головою, немов вже подумки складав надгробну промову для мене.

- Слухай, Ординський, я, звісно, люблю хороші історії... Але ця звучить,наче початок дуже поганої.

- Я й сам це знаю. Але що накажеш робити? Кинути її, щоб ця красуня видала нас, коли її спіймають? - роздратовано промовив, намагаючись утримати голос у нейтральних тонах.

Гном підняв пишні брови, а потім його губи розтягнулися в повільній усмішці. Тільки в цей момент я усвідомив, що вголос назвав свою випадкову попутницю привабливою.

- Ось навіть як... - протягнув рудобородий, змахуючи неіснуючий пил зі столу з виглядом людини, яка щойно збагнула щось вельми цікаве. - А я-то думаю, з чого це ти так дбаєш про чужинку... - Він засміявся, задоволений моєю очевидною помилкою, чим одразу ж викликав у мене напад гніву.

- Не кажи дурниць, - відрізав, хмурячись. - Я бачив жінок і красивіших. Річ не в цьому. - Карлін несподівано кивнув, немов ми обговорювали не мої несподівані зізнання, а погоду.

- У будь-якому разі, тобі не варто ризикувати, - перейшов він на серйозний тон. - Поговори з нею на чистоту. Якщо вона зізнається у приналежності до імперії - спровадь її до кордону. І простеж, щоб дівчисько ні в що не вляпалося. На цьому твій обов'язок буде завершено. - Гном зробив паузу, задумливо барабанячи пальцями по стільниці, а потім додав:

- А щодо твоїх відповідей... Я спробую з'ясувати, що дивного відбувалося в Ікті за останнє десятиліття. Пізніше передам відомості через Лілі. Тут тобі краще зайвий раз не світитися. - На цьому нашу розмову було завершено.

Я кивнув на прощання і вийшов на вулицю, підставляючи обличчя під слабкі промені зимового сонця. Чесно кажучи, я так і не отримав від зброяра нічого нового. Але його несподівана підтримка справила на мене дивний вплив. Думки трохи прояснилися. Гном думав так само, як і я: дівчину потрібно повернути додому, поки вона не накоїла справ у королівстві.

Тільки от одне питання не давало мені спокою... Що ж такого сталося в Імперії, що вона втекла сюди? І, що набагато важливіше, як швидко «світлі» дізнаються, ХТО з'явився на їхній землі?