Розділ 20. Як же я втомилася

Йшли ми весь час вгору. Я чула спів птахів і шелест листя, схоже, нас оточував парк, а, можливо, і справжній ліс. Адже недарма Кікімора була Лісовою. Ех, мала бути справжня краса навколо, от тільки я, нажаль, так і не зможу все роздивитися. Хоча, у мене зараз були важливіші справи. Попереду чекав ще один страж і остання брама Передгір'я.

Водяник всю дорогу мовчав, та й я не була налаштована на розмови. Зізнаюся чесно, я сподівалася скоріше дійти до сестри мого провідника і поговорити з нею. Що вона мені скаже? Чи погодиться допомогти? А що запросить за свою допомогу? Як показувала практика - жінки цього світу виявилися більш корисливими, ніж чоловіки. Чи мені просто такі траплялися? Відповіді на це питання в мене не було, та й зустрічала я лише вартових Передгір'я, кожен з яких прожив не одну тисячу років і вже перестав бути звичайною людиною або істотою чарівного світу. 

А через двадцять хвилин ми закінчили наш підйом і зупинилися, як я зрозуміла, біля житла Кікімори. Водяник все продовжував мовчати, хоча й тримав мою руку у своїй. Ну а я банально боялася що-небудь сказати. Напевно, чоловік приймав якесь серйозне рішення, тому не варто було його квапити. 

- Ніко, ми прийшли, - страж шумно видихнув, мабуть, занурюючись у боротьбу із думками, що заповнювали його голову. - Далі будиночок моєї сестри. Вона нас прийме і в допомозі не відмовить, тут можеш не перейматися,- здається, я зітхнула з полегшенням. - От тільки... - а ось і підводні камені.

Їй щось буде потрібно від мене? Що цього разу? Серце? Душу?

- Яке «але» цього разу на мене чекає? Ви мене тільки лякаєте своїм мовчанням, краще вже відразу скажіть, що від мене треба. Що знадобиться Кікіморі? - Я стиснула губи в тонку лінію, стримуючи сльози, які проривалися назовні.

- Ні, маленька, ти не так мене зрозуміла. Сестра допоможе без будь-яких умов, просто її брама... Вона... - зам'явся мій провідник, добираючи слова.

- Та що ж ти дитину так мучиш! - У нашій бесіді з'явилася нова дійова особа. Як я зрозуміла, це і була Кікімора власною персоною. - Брама моя стоїть на краю скелі, а далі - лише глибокий обрив, - сказала, як відрізала. Мені що, крила треба відростити? Чи я перетворюся на купку кісток і м'яса при будь-якому розкладі? - Але давайте про це пізніше. Проходьте в будинок.

І ми зайшли. Семен провів сліпу «провидицю» до кімнати, яку його сестра надала мені для відпочинку. А коли Водяник вийшов, одразу ж з'явилася остання стражниця Передгір'я:

- Ох вже ці чоловіки, на зовнішність-то вони й не дивляться. Тобі б відмитися, Ніко. А то кров він витер тобі, а не вмив. Та й взагалі, зараз проведу тебе до ванної кімнати. А поки ти трохи розслабишся, я пошукаю для тебе що-небудь з одягу. Вечеря вже готується, адже ти голодна? - Стільки відомостей, що й не розібрати одразу.

Я поспішно кивнула, дозволяючи господині будинку відвести себе в сусідню кімнатку, де вона допомогла мені роздягнутися і зануритися у величезну, судячи з відчуттів, ванну. 

Разом із водою я відчула, як тіло почало розслаблятися, а до мене потихеньку приходило заспокоєння. Давно я просто так не ніжилася, відпускаючи всі турботи і даючи організму хоч якийсь перепочинок. Весь мій шлях являв собою низку подій, які змінювали одна одну, і тільки зараз я нарешті усвідомила, наскільки втомилася. 

Коли Кікімора повернулася (от дідько... не хочу її так називати, нехай вона хоча б тут буде для мене просто Кікі), я вже повністю розслабилася, а все моє тіло являло собою желеподібну масу. Не хотілося ані ворушитися, ані тим більше що-небудь робити. 

Разом із одягом Кікі принесла мені і якусь диво-маску для волосся:

- Потримаєш її на голові півгодини, і твоє волосся набуде об'єму та нормального кольору, а то зовсім дівчинку заганяли. Коса стала ріденькою та безбарвною, - вона ніжно втирала рідину, схожу на гель, мені у волосся, а я не ризикнула розповісти про свій обмін з Ваською. ЗАйве це, та й давно вже було, ніби в минулому житті. Стражниця помацала мою воду, опускаючи в неї свою руку: - Підігрію тобі трохи, і можеш ще відпочити. Вечеря вже готова. З нами поїси чи хочеш побути сама? - Ось хто справжня жінка, яка розуміла інших і намагалась допомогти.

- Якщо ви мене зачекаєте, то після ванної я б з вами поїла, - якось не хотілося залишатися на самоті надовго.

Принаймні, зараз, а то й так думки погані в голову лізли, боюся разом із ними й апетит пропаде.

- Звісно, ми почекаємо тебе. Відмокай, а ми поки що з Сьомою поспілкуємося, все ж рідко бачимося, а тут така нагода випала. Не поспішай, - Кікі погладила мою руку і вийшла з ванної, залишаючи мене відігріватися і розслаблятися далі.

А варто було стражниці зачинити за собою двері, як мої думки одразу ж наповнилися спогадами про молодшого дракона. Ліам. Як він там? Чи все в нього добре? Сподіваюся, він продовжував чекати на мене або намагатися відшукати... Чомусь здавалося дуже важливим це знати, адже я вже звиклася з думкою, що хлопець мені не байдужий. От тільки я навіть і не здогадувалася, як так примудрилася закохатися, лише прийняла це як належне.

Хоча, йому про це все ж краще не знати. Не ті між нами стосунки, щоб я була настільки відверта.

Не знаю скільки я так пролежала, але вода знову почала остигати. Підігрівати її магією я не вміла, та й пам'ять моя нічого не підказувала, тож я набрала побільше повітря, затримуючи дихання і пірнула під воду, змиваючи з волосся маску. 

Ну а потім постаралася намацати рушник, залишений мені Кікі, акуратно обтерлася, помічаючи, що волосся і справді стало трохи пишнішим, щоправда щодо кольору нічого не могла сказати.

Вийшла в запропоновану мені кімнату, але ось куди йти далі - розгубилася. Ось тут я й вирішила покликати господарів. Але чи можна мені звернутися до господині за скороченим ім'ям? Чи не образить її моя фамільярність? Ех, не спробуєш - не дізнаєшся!

- Сьома! Кікі! Є хто мені допомогти? - Ну не приб'ють же вони мене?