Розділ 16.2.

- Зізнаюся чесно, я й сама не зовсім це розумію. Якась невідома сила привела мене до вартових, і тепер я намагаюся пройти крізь всі ворота. А мої нові друзі допомагають у міру своїх можливостей. Може, і ви зможете надати мене підтримати? - Запитала з надією, хоча й сама не вірила в безкорисливість жіночої половини місцевих мешканців.

Винятком виявилася лише Ягулька.

- Допомогти... можливо, й зможу. Але ж ти не думаєш, що це буде безкоштовно? - Як я й казала, ба більше, навіть очікувала почути ціну її підтримки.

- Не впевнена, що в моїх силах вам чимось відплатити, адже в мене немає нічого, тільки я та їстівні припаси від Гогинича. Це й є весь мій скарб, - краще одразу попередити, що я не особливо заможна, щоб потім не було претензій.

- Ну в тебе все ж таки є те, що мені потрібно, - правда?! Невже мені знову пощастило?

- І що ж це? - Мені так не терпілося дізнатися, що я ледь не обернулася, бажаючи подивитись на Горгону.

- Очі. Мені потрібен твій чистий зір. Адже я давно вже не дивилася на людей, не приносячи їм при цьому болісну смерть та існування у вигляді кам'яної брили. А так хотілося б подивитися в очі коханому... - мені навіть шкода її стало.

Адже вміння Горгони - це зовсім не дар, скоріше вже прокляття. Але як би я не жаліла стражницю, власний зір втрачати мені зовсім не хотілося. Занадто високою була ціна її допомоги...

- Але... це ж занадто багато. До того ж мені страшно залишитися сліпою, - вирішила відразу розповісти про всі свої переживання. Раптом Медуза знизить ціну на свою підтримку?

- Забагато... Але ж і моє сприяння - не така вже й дрібниця. Ну, добре. Як щодо трьох років? Ти згодна? - Що ж мені робити? Може, за ці три роки я відшукаю вихід з території Кам'яної чаклунки? Непомірна плата. Я затрясла головою, а Горгона, мабуть, зрозуміла моє збентеження, адже вона продовжила, не чекаючи моєї відповіді: - Ну, гаразд. Моя остання пропозиція - три місяці. Віддай мені очі на три місяці. Це ж дрібниці? «Провидиці» живуть сотні років, за умови, звісно, що виживають, - моя співрозмовниця якось дивно засміялася, а я задумалася.

А що таке три місяці для мене? Чому б і ні? І Медузу шкода - адже вона навіть на коханого подивитися не може, а тут в моїх силах їй допомогти. І три місяці - не так вже й багато, а так я зможу просунутися вперед і пройти ще одну браму. А там і вирішимо, що ж робити далі. Потрібно наважуватися, адже чим довше я тягнула, тим страшніше мені ставало.

- Добре. Я віддам вам свої очі, тільки давайте підтвердимо договір магічно. Я хочу, щоб ви мені їх пізніше обов'язково повернули. Підходить? - Медуза, не замислюючись, накреслила кілька рун у повітрі й виголосила свою клятву:

- Я, Медуза Горгона, зобов'язуюся допомогти «провидиці» Вероніці пройти через мою браму і не покину її доти, доки не передам наступному вартовому, а за це Ніка віддасть мені свій зір у користування терміном на три місяці», - вартова закінчила свою клятву, і я задоволено кивнула.

Каменеока виконала пас у повітрі й руни загорілися, одразу зникаючи. Схоже, Боги прийняли її клятву.

Тим часом Горгона підійшла до мене впритул, допомагаючи піднятися з землі. Я все ще не ризикувала дивитися на неї, так і продовжуючи стояти із заплющеними очима. І саме тому здригнулася, коли відчула дотик до своїх вій. Здавалося, наче якийсь холодок забрався в мою голову, наповнюючи свідомість густим туманом. А щойно я насторожено розплющила свої очі, то тієї ж миті усвідомила, що абсолютно нічого не бачу. Навколо була справжня темрява. Страшна. Непроглядна. Я ніколи й не думала, що сліпота - це настільки жахливо.

А вже за кілька секунд я почула важку ходу Гогинича і почула їхню з Медузою розмову:

- Любий мій! Який же ти в мене гарний! - Я уявляла, як жінка посміхалася коханому, намагаючись роздивитися і запам'ятати кожну дрібницю на його обличчях.

- ГогГоша, рідна моя. Але... звідки? - А я так і стояла, боячись поворухнутися, тоді як парочка продовжувала свою розмову.

Спочатку в голосі Змія відчувався сумнів, а потім і взагалі гнів. Здається, закохані навіть сперечалися про щось, але я ніяк не могла розібрати їхньої розмови, оскільки вони відійшли на достатню відстань від мене. А коли вартові все ж повернулися, то я почула важке зітхання Гогинича та його слова:

- Пгобач мене, Ніка, не вбегіг я тебе, адже навіть і не думав, що ГогГона наважиться на таке! Але не пегеймайся, Медуза спгавді допоможе, тож іди за нею і нічого не бійся. Нехай тобі щастить в догозі, дитино, - я відчула, як міцні лапи притиснули мене до лускатого тіла, а по моєму плечу покотилася тепла сльоза.

І тільки після того, як мене відпустили, я відчула, що мою долоню стиснула холодна рука Камнеокої:

- Ходімо, «провидиця». Я дотримаюсь своєї обіцянки, - і ми рушили.

Жінка впевнено тягнула мене вперед, а я переміщалася, немов на буксирі. Не можу собі навіть уявити, як ходять сліпі, адже мені кожен крок давався надто важко.