Розділ 16. Угода з Медузою Горгоною

Здається, я проспала все, що могла. Але це пішло мені тільки на користь, адже я почувалася не тільки виспаною і бадьорою, а ще й настрій мій помітно піднявся, що останнім часом могло здаватися дивовижним.

Гогинич вже весело господарював на кухні. А щойно я опинилася в полі зору однієї з його голів, як господар оселі розповів мені по секрету, що йому подарували техніку з новітніх розробок гномів, і він ще ніколи не працював з таким дивом, тож тепер хотів випробувати всі-всі функції. Радості його не було меж, тож я з цікавістю спостерігала за фанатом своєї справи, розчулившись такому видовищу - триголовий Змій біля плити. Зате він за всім встигав стежити, і в стража нічого не псувалося та не пригорало. Взагалі у всьому були одні тільки плюси. 

- Ніко, ти сідай. Я пгиготую сніданок, і збегу тобі їжу в догогу, все ж пегед наступними вгатами тобі вагто підкгіпитися. Почекай ще тгохи, добге? - ну як такому милому створінню відмовиш?

Я з ентузіазмом кивнула і почала очікувати на новий кулінарний шедевр від майстра своєї справи.

А після сніданку підхопила свою похідну сумку, і ми попрямували до наступного сусіда Змія. Лише від однієї цієї думки по тілу йшли мурашки, але Гогинич пообіцяв, що триматиме мене за руку під час переходу і, якщо що, то втримає від падіння. Взагалі мій провідник був впевнений, що все в нас пройде чудово. Та й в цілому він виявився таким позитивним! Побільше б таких людей і нелюдів зустрічати на своєму шляху - поруч із ними і сама стаєш натхненною на будь-які подвиги.

Йшли ми не довго, мабуть, у місцевих вартових був свій секрет переміщення місцевістю, тому що я часом помічала, як простір навколо нас стискався і переносив в іншу точку. Тож наша парочка досить-таки швидко опинилася біля чергової брами. Було трохи лячно, але Гогинич так усміхався і намагався підтримати, що я не могла не повірити йому. Впевнено взялася за його лапу, і ми зробили крок вперед.

Сотні, ні, тисячі розпечених голок встромилися в моє тіло, змушуючи вигинатися та кричати. Це виявилося настільки нестерпно, що я була готова кричати, аби хоч трохи полегшити свої страждання. Здавалося, що моє серце в один із моментів просто не витримає і зупиниться. Було настільки боляче, що в якусь секунду я просто відключилася. Не пам'ятаю, коли Гогинич підхопив мене і приніс до каменя, біля якого тік невеличкий струмок. Опритомніла я від бризок води мені в обличчя:

- Нікочко, дитино, ти як? - Всі три голови витріщилися на мене з переживанням.

- Терпимо, Гогиничу. Зараз трішки полежу і можна буде висуватися. Ти не дуже поспішаєш? - Я з благанням подивилася на Змія, і той кивнув у відповідь.

Ну а я обережно потерла свій ніс, побачивши червоні плями крові на руках. Так, справи кепські, якщо мій організм вже зараз не витримував жахливого навантаження переходів, то що ж буде далі?

- Лежи, Ніко. А я поки що піду пегевілю догогу. Думаю, Гоггона Кам'яна мала нас відчути, - сказав і пішов. А в мене не залишалося сил навіть подивитися, куди той попрямував. Я просто лежала біля води і слухала її мірну течію.

- І хто тут у нас розлігся? - Спробувала підвестися і повернутися на голос, але сил практично не залишалося. - Якщо не хочеш скам'яніти - тобі краще не дивитися мені в очі, дитя. І я поставила запитання - хто ти? - Схоже, мені справді пощастило зустрітися з господинею місцевої території.

- Мене звати Вероніка, і я - «провидиця». Прийшла до вас разом із Гогиничем, але він пішов вас шукати. Думаю, скоро повернеться, - відрапортувала майже бадьоро, якщо не зважати на моє горизонтальне положення і трохи тремтячий голос.

- «Провидиця», та ще й у супроводі стража? Цікаве поєднання. І що ж вам знадобилося на моїй території? - Я відчула, як Горгона наблизилася до мене, але дивитися в її бік все ще боялася, тому просто продовжувала лежати, заплющивши при цьому свої очі.