Розділ 15.2.

Я кивнула, після чого мій співрозмовник запросив мене увійти до печери. Стелі в ній виявилися високими, але світлими та гарними. Все ж таки у кожного зі стражів житло вирізнялося затишком і якимось своїм внутрішнім теплом. Ми зайшли на кухню, де пахло просто неймовірно. Невже Гогинич відмінний кулінар? Хоча, за стільки років можна навчитися чого завгодно.

- Сідай, - Змій вказав мені на маленькі столик та стілець, і я зайняла запропоноване місце. - Зараз все буде, - він почав виставляти на стіл безліч страв, та таких, що я навіть присвиснула:

- Ого! Гарно так, і пахне дуже смачно! - я була в захваті, так і хотілося вже почати трапезувати, але без господаря негарно ж накидатися навіть на таку їжу, тому я набралася терпіння і почала чекати.

- Це моє хобі. Я дуже люблю готувати, - зізнався мені скромноГогинич, і моя повага до нього стала більшою.

Тим часом Змій приніс ще кілька страв і влаштувався неподалік від мене, бажаючи смачного. Ну а мене не довелося вмовляти двічі, і я одразу ж накинулася на смаколики, яких було вдосталь на столі.

Їла я багато і зі смаком. Словами не передати, наскільки все було чудово! Здається, я навіть переїла, оскільки мені було складно рухатися і взагалі стало якось все ліньки.  

- Дякую вам величезне, Гогиничу. Врятували мене від голодної смерті! - Я не перебільшувала, а скоріше применшувала його майстерність. 

- Нема за що, дитино. Пгиємно знати, що мої вміння так високо оцінили.

- Та вас можна сміливо ставити шеф-кухарем у найелітнішому ресторані! - мене понесло, і я готова була ще довго вихваляти кулінарну майстерність господаря печери.

- Я радий, Вегоніко. Гозкажеш мені про свій шлях? - Я кивнула і почала свою розповідь із самого початку, коли ще тільки-тільки познайомилася з братами-драконами у своєму світі.

Поділилася тим, як вони втерлися до мене в довіру і як обдурили. Принаймні один з них точно. Ну а потім розповіла про мандрівку вже в цьому світі, про знайомство з Ягулькою та Кощеїкусом, про свій договір з Ваською...

- І ось тепер я тут, - усміхнулася, показуючи, що мені більше й нема чого додати.

- Згозуміло. Отже, інші стгажі вважають, що ти можеш позбавити дгаконів від пгокляття і звільнити нас, вагтових, від повинності, яку ми несемо? - я невпевнено знизала плечима.

А чи зможу я? Чи не занадто це складно для простої дівчини з іншого світу? Відповіді на це питання в мене не було, зате відповідальність за долі вже знайомих мені персонажів із казок мого дитинства тиснула. Мені було страшно не виправдати їхньої довіри.

- Не пегеживай. Усе в гурах богів, як вони вигішать - так і буде. А ти йди своєю догогою і виконуй своє пгизначення. А ми допоможемо тобі в мігу своїх сил! - Всі три голови Гогинича подивилися на мене з теплотою, і я трохи підбадьорилася:

- Дякую вам величезне. Для мене дуже важливо не підвести тих, хто мені довірився. Але я так боюся виявитися не тією, хто їм... вам усім потрібен, - видала свої сумніви, на що почула прості, але важливі слова:

- Нічого стгашного. Головне, потугбуйся пго себе, а нам все одно залишається тільки чекати, - Змій говорив, а я дедалі більше заспокоювалася, переживання потроху відступали і зникала нервова напруга. - А загаз тобі вагто відпочити. Ходімо, покажу тобі твою кімнату на сьогодні. Поспи, тобі не завадить набгатися сил для подальшого шляху, а я поки що подумаю, чим зможу допомогти і збегу тебе в догогу, - Гогинич пішов першим, а я поспішила за ним, спати справді дуже хотілося, тож я навіть не стала опиратися його гостинності.

Здається, переміщення через браму забирало в мене надто багато сил, і саме тому сон і їжа були потрібні мені в п'ятикратному розмірі. Але не встигла я про це подумати, як мою голову заполонили думки про Ліама.

Все ж я дещо почула від Васьки, коли ми розмовляли. Виявляється, він, як і я, знепритомнів, а тільки-но прийшов до тями, то одразу ж полетів до Кощеїкуса, щоб дізнатися про мій стан. Хлопець від самого початку був до мене добрий, але все ж обманював, як і його брат. А ось про кого мені не хотілося говорити, то це про Міара. Адже в ньому я абсолютно розчарувалася.

Подумки побажавши молодшому дракону надобраніч, я провалилася в глибокий сон.

Замок драконів

Ніка! І чому ця дівчина постійно змушувала мене за неї переживати? Зараз я повторно відчув, як «провидиця» проходила крізь браму, і їй знову було шалено боляче. Але дівчина виявилася настільки сильною, що я лише диву давався, нервово спостерігаючи за ними здалеку. А коли Ніка впала на коліна, мені шалено захотілося прорвати всі заслони, кинувшись до неї.

Але моя дівчинка міцна. Вона зчепила зуби і встала, перемагаючи біль. Шкода, що я не міг забрати всі її страждання собі. Чому вона мала мучитися за те, що ми з братом накоїли кілька тисяч років тому?

Адже це несправедливо. 

Я побачив, як Василиса передала Ніку Гогиничу, і полегшено видихнув. У Змії я був впевнений, адже він був той ще добряк, який і пальцем нікого не торкнеться. А ось Васька могла. Я придивився до дівчини і помітив якусь дивину: волосся Ніки... воно більше не було таким довгим і густим, а ось у Василиси копиця стала значно пишнішою і яскравішою.

Невже...? Знищу заразу, якщо дізнаюся, що вона образила мою маленьку!

Поки я відволікся на роздуми, то пропустив момент, коли Ніка зайшла до печери Гогинича. Але, знаючи про пристрасть Четвертого стража, я був впевнений, що той нагодує мою дівчинку.

Кинувши останній погляд на випалений простір навколо печери, я полетів назад до замку. А повернувшись додому, засів за ще не переглянуті мною фоліанти, яких залишалося досить багато. Треба поквапитися, адже Ніка вже пройшла третю браму і зустріла чотирьох стражів Передгір'я. Час підтискав, але я не міг припинити думати про невгамовну провидицю, переживаючи за неї.

Поглянувши на настінний годинник, я зрозумів, що час вже наближався до опівночі.