Розділ 15. Зустріч із Гогиничем

Через деякий час ми підійшли до печери, яка як дві краплі води була схожа на Кощіївську, тільки зі своїми особливостями. Навколо печери все виявилось випаленим, і нагадувало справжнісіньке згарище. Мабуть, так Гогинич позбувався зайвої рослинності біля свого будинку.

І все ж таки чоловіча половина вартових була схожа між собою хоча б вподобаннями, тож сподіватимемося, що і характер Змія буде подібнимим до його побратима по нещастю. Ну, хоча б трохи. Все ж Костик виявився славною людиною. Доброю та чуйною, хоч і намагався напочатку мене налякати.

За своїми роздумами я й не помітила, як ми підійшли впритул до входу в печеру. Васька голосно крикнула, викликаючи її господаря:
- Гей, Гогиничу, приймай бандероль, а я відчалюю, - даа, прям точка до точки виконала клятву, ні більше, ні менше.

Ось де збігалися очікування та реальність, і Васька виявилася в цьому спецом. Здається, у мене нерви розголялися, і я думала всякі дурниці, та й робила теж не особливо розумні речі. Як приклад - зупинитися за метр від печери, і варто було Змію вийти, як він одразу ж натрапив на завмерлу мене.

- Кого там пазугі пгинесли? - оооо, та він сама доброта, а скільки ніжності в голосі.

- Це я, Василиса. Приймай «провидицю», а мені час повертатися, - до честі «Молі», вона мене все ж не кинула, дочекавшись, коли четвертий страж вийде подивитися, що ж так галасливо зовні.

- А навіщо вона мені? - Логічне запитання, нічого не скажеш.

- А мені звідки знати? Сказали здати тобі. Якщо треба - Кощеїкуса з Ягулькою розпитуй. Чого до мене прив'язався? - Фиркнула красуня, махнувши перед обличчям Змія пишною копицею волосся.

- Зла ти, Васька, - а Змій-то правду говорив. Підтримую його беззастережно.

- А ти гаркавий! Але тобі ж це не заважає базікати без зупинки, - не залишила Василиса зауваження побратима без відповіді.

- У мене гефект мови, - мені навіть шкода стало Гогинича, адже таке з будь-ким могло трапитися. Я навіть не стрималася, заступаючись за свого нового знайомого незнайомця:

- Та щоб ти, Васька, не тільки лисою і блідою стала, щоб у тебе всі зуби повипадали, раз ти така злюща! - Ой, здається, я перегнула палицю, адже всі три голови Гогинича обернулися та поглянули на мене з цікавістю.

 - Ось так і допомагай усяким хамкам неосвіченим, вони потім ще й проклянуть! - Васька сплюнула на землю і демонстративно розвернулася, щоб піти. А мені якось зовсім вже незручно перед нею стало:

- Вибач, Василисо, я не зі зла, просто за Горинича прикро стало, - блін, ну справді, чого я так на неї розлютилася?

Адже Молюшка теж постраждала сторона, і злість її не від хорошого життя. Я подумки надавала собі запотиличників і опустила голову.
- Я знаю, але волосся все одно не віддам. Поки воно моє, Ніко. Але ти цей... будь обережною. І удачі тобі чи що, - і тут я дар мови втратила!

От дурепа! І як я не змогла розгледіти в цій Бліднушці таку гарну людину? Я підбігла, укладаючи Ваську в міцні обійма, поки вона не встигла піти, погладила її по волоссю та промовила:

- Ти дійсно гарна, Вась. Тільки будь трішки добрішою до інших, і тоді всі помітять не тільки зовнішню, а й внутрішню твою красу! - Говорила від щирого серця, і Василиса розтанула, обійнявши мене у відповідь, шмигнула носом і поспішила відкланятися:

- Гаразд, нема коли мені тут з вами базікати, справи. Гогинич, простеж за Нікою. Ми всі просимо, я теж  приєднуюся до прохання Ягульки та Кощеїкуса. І цей... бувай, Вероніко. Я вірю, що тобі все вдасться, - договорила і швиденько попрямувала в бік своєї брами.

Ось тобі й Васька. 

Після цього я обережно обернулася до Гогинича, який стояв і м'яв у руках хустинку, що поперемінно підносив до кожної з трьох голів.

- Голодна мабуть? - Ой, ну просто душка, а не Змій.