Розділ 14.2.

- А ти не така вже й дурепа, як могло здатися на перший погляд. Добре, буде тобі магічна клятва, - «Моль» накреслила в повітрі невідомий мені знак, вимовляючи клятву: - Я, Василиса Прекрасна, забираю собі волосся «провидиці» терміном на п'ять років, натомість зобов'язуюся посприяти переміщенню Вероніки по моїй території та території сусіда доти, доки не здам її до рук наступного вартового. - Магічна руна яскраво засяяла і одразу ж зникла, а це свідчило про те, що клятва була прийнята вищими силами.

Я ж важко зітхнула, проводячи рукою по своїх косах, і зробила крок до Васьки. А та навпаки видихнула полегшено, після чого торкнулася мого волосся і щось тихо прошепотіла, тоді як я не встигла й оком моргнути, як на її голові з'явилося моє чудове волосся. Простягнула долоню до своєї потилиці, відчуваючи ріденькі три волосинки під пальцями. 

Але, схоже, мені цього потрясіння було замало, і я піднялася, підходячи до скляної поверхні, де відобразилася в повний зріст. Тіло - моє, а от волосся - це просто жах! Зітхнула, зав'язуючи його в маленький пучок, після чого повернулася до Василиси. Дівчина помітно погарнішала, все ж таки волосся багато значить для зовнішності.

- Ну що, Ніко, йдемо? Ніколи мені з тобою розшаркуватися. Швидше закінчимо, і я повернуся до себе, адже мені не терпиться всім похвалитися своїм шикарним волоссям. - Я кивнула і попленталася слідом за щасливою Ваською. 

Ми вийшли з її куреня і побачили Кощеїкуса, який, глянувши на мене, лише ахнув:

- Нікочко! Що сталося? - А потім він подивився на «Моль», що помітно перевтілилася, і відразу ж все зрозумів: - От зараза! Поверни зараз же дитині волосся! Кікімора ти болотна! - Зробив крок вперед, нависаючи над усміхненою блондинкою.

- І не подумаю. У нас з нею чесна домовленість була, до того ж закріплена магічною клятвою, - Кощеїкус ошелешено подивився на мене, а я приречено кивнула.

Так, я помилилася, але з цим вже нічого не поробиш. Договір дорожчий за гроші.

- То хоч допоможеш Ніці? - Костик опустив голову, мабуть, уявляючи, що з ним зробить Ягулька, коли дізнається, що він не простежив за цією пройдисвіткою, і в підсумку я втратила своє волосся.

- Звичайно, про те й домовлялися. Ну ми пішли, ніколи нам з тобою тут прохолоджуватися. Справи, старий, - Васька відвернулася від Кощеїкуса і покрокувала кудись убік, я ж поспішила за нею.

Що швидше пройду браму, то швидше зітхну спокійніше. До речі про браму:

- А чиї володіння йдуть за вашими? - Адже я нічого не знала про наступного стража, а хотілося б, щоб хоч трохи себе морально підготувати. Гарного я вже не очікувала.

- Тебе що, не просвітили твої благодійники? - Василиса засміялася, і я одразу ж пошкодувала про те, що поставила це дурне питання. - Так Змія Гогинича, - ой, матінко рідна!

- «Не з'їв би... Це ж фіг мені хто допоможе якщо що», - я нервово пересмикнула плечима, але йти не перестала.

Ех, була не була.

Ми досить швидко дісталися до брами, і я внутрішньо підготувалася її перетинати. Було страшно, але вибору в мене не залишалося. Я завмерла всього на мить, набираючись сміливості, після чого зробила крок вперед. І мене знову пронизав гострий біль, який був присутній у кожній клітинці мого тіла, він вивертав суглоби і бив по кістках. Я впала на коліна, але в останню мить стрималася і не дала собі впасти обличчям на землю. Ні, тільки не перед цією злісною відьмою Василисою. Хоча та лише зробила вигляд, що нічого не сталося, але допомагати не поспішала.

- Жива, «провидиця»? - Я коротко кивнула, і «Моль» продовжила свою промову: - Тоді ходімо, нема часу на відпочинок, - легко тобі сказати, це не в тебе все тіло перетворилося на один суцільний оголений нерв.

Але я промовчала, і, зціпивши зуби, піднялася з колін, прямуючи слідом за Ваською.

- «Не дочекаєшся мого благання про допомогу. Тут я впораюся сама», - провідниця наче прочитала щось на моєму обличчі, адже дивно якось хмикнула, після чого прискорила свій крок.