Розділ 14. Магічна клятва

- Ну, ви, дівчатка, поговоріть, а я поки що прогуляюся, - Кощеїкус був сама тактовність.

Ми почекали, поки єдиний у нашому жіночому царстві чоловік піде, і Василиса заговорила першою:

- Ну що, «провидиця», як це бути особливою? - Посміхнулася, продовжуючи уважно дивитися в мої очі.

- Ви про що? - Витріщилася на співрозмовницю в нерозумінні, бажаючи дізнатися подробиці, що були відомі «Молі». 

- Ой, та не вдавай із себе дурочку. Мало того, що дракони з тобою, наче з кришталевим яйцем носяться, то ще й Карга з Костиком за тебе готові всім горлянку перегризти. І що в тобі такого? Розуму не прикладу, - буквально виплюнула мені в обличчя, продовжуючи нервово тарабанити пальцями по підлокітниках свого крісла.

-Та ніхто зі мною не носиться! - Я навіть спалахнула від гніву, ледь стримуючи свою силу, щоб цю Бліду Поганку не пристукнути. - Один із драконів так взагалі ледь не прибив своїми «подарунками», - я все ще пам'ятала слова Міара, а особливо його дії. Для нього я була лише знаряддям для їхнього порятунку, не більше.

- Та ось тільки як тобі стало зле, він ледь кордон не зруйнував, так пробивався до тебе. Нам довелося об'єднати сили, аби утримати заслін. Адже ж вони кілька сотень років як перестали потикатися до нас, то ми й розслабилися, не оновлюючи захист. І це ледь не стало нашою помилкою, добре, що Кощеїкус вчасно схаменувся і підлатав «дірку», поділилася зі мною Василиса, і я приголомшено подивилася на неї.

- Ого. Я й не знала... - капець! Міар виявляється рвався до мене. Невже хотів повернути зниклу власність?

- Ось тобі й «ого». Говорили, що і молодший дракон звалився без свідомості, коли Костя озвучив частину пророцтва, навіть ми відчули відлуння, - додала, явно намагаючись добити мене останніми новинами.

- Так про це ви хотіли зі мною поговорити? - Вирішила перейти до справи, бажаючи про вчинки братів подумати на самоті.

- І так, і ні, - зрозуміло, що нічого не зрозуміло. - Добре, хочеш відвертості - ти її отримаєш. Що ти мені запропонуєш за допомогу? - А «Моль» теж не любила ходити навкруги, одразу перейшовши до справи.

- А що я можу вам запропонувати? У мене й немає нічого тут, - я не розуміла, до чого вона хилить. 

- Помиляєшся, крихітко, у тебе є щось справді цінне. Свобода... Я хочу свободу, - із завмиранням у серці промовила Василиса, дивлячись на мене в очікуванні.

- Але ж що я можу зробити для того, аби вас звільнити? - Розвела руками, не маючи ні найменшого поняття, що для цього треба зробити.

- Все... або нічого. Адже поки не відомо «та сама» ти чи ні, то не хотілося б ризикувати, - моя співрозмовниця зробила вигляд, що задумалася, після чого спокійно продовжила: - А що як я візьму твоє шикарне волосся? Віддаси? - Поцікавилася, явно спостерігаючи за моєю реакцією.

- Моє волосся? Але ж... - бути лисою - така собі перспективка.

- Так. Не назавжди, скажімо, років на п'ять. Ти згодна? - Василиса дивилася на мене з азартом, адже для неї це була всього лише гра. Ну от і хто ще негативний персонаж з усіх зустрінутих мною? Треба було наважуватися, оскільки я чула від Ягульки, що без допомоги вартового можна роками блукати його територією і не знаходити виходу. А мені ой як потрібно було йти далі.

- Віддам. - Волосся - це не життя, можна й пожертвувати, тим паче що не назавжди віддаю. Васька потерла долоні й потягнула їх до мого волосся. - Еееее, ні. Я Вам не сильно так і довіряю. Давайте краще магічну клятву, - та вона ж справжнісінька Баба Яга, не те що Ягулька!