Розділ 6. Хто вони, мої брати-сусіди?

З кожним днем наше спілкування буквально переростало в дружбу. Я змогла дізнатися багато нового про своїх сусідів, а ті зі свого боку влаштували мені справжній допит, бажаючи з'ясувати якомога більше інформації про мене. Кирило все частіше ходив гуляти з нами, а не з місцевою малечею, адже йому було цікаво придивлятися до поведінки дорослих чоловіків. Зізнаюся чесно, я його завзяття підтримувала на всі сто, оскільки вважала хлопців чудовим прикладом для брата. Поки Кир далеко від батька, йому краще навчатися правильним речам.

За останній місяць ми дуже зблизилися, і я навіть засмутилася, коли час мого перебування в селі добіг кінця. Мама з татом дедалі частіше телефонували, адже вони дуже сумували. Машка ж, навпаки, вся розтанула у своїх стосунках з Андрієм, і тепер я її розуміла, бо й сама дедалі частіше придивлялася до Міара, який відкрито проявляв до мене зацікавленість. Далі поцілунків у нас справа не дійшла, але я помітила, що стала рідше озиратися на його брата, а сам же Ліам більше часу приділяв Кирилу. Він навчав мого брата важливим для хлопців речам, за що я була дуже вдячна сусідові.

У снах же я все частіше взаємодіяла з драконами: гладила чорного красеня і каталася на ньому, отримуючи море задоволення від польотів. Старший ящір завжди був поруч, коли ж буро-зелений тримався трохи осторонь, акуратно за нами спостерігаючи, але й не наближаючись досить близько, щоб я могла доторкнутися. А от мене до нього шалено тягнуло, просто магнітом. Можливо, це тому що він поки що був для мене недосяжним, але чорний не здавався для мене настільки привабливим, як його побратим. Я навіть спробувала провести аналогію між драконами і братами-сусідами. Вони явно були схожі. І поводилися практично однаково, ось тільки від хлопця-Ліама я навчилася триматися на відстані, і це мене цілком влаштовувало, тоді як Ліам-дракон став моєю таємною мрією. Так, я дала рептиліям імена братів, якщо вже в мене виникли такі асоціації. 

Відкинувши дурні думки вбік, я повернулася до готування. Адже скоро мали приїхати батьки, і мені хотілося їх чимось здивувати. За останній місяць я настільки влилася в сільське життя, що мені зовсім не хотілося їхати. Тато побуде з ріднею ще кілька днів, а потім ми разом повернемося в міську квартиру, а ось мама мала залишитися з бабусею, якій скоро знимуть гіпс.

Закінчивши останні приготування, я вийшла на вулицю, збираючись зустріти батьків, і біля хвіртки несподівано побачила Ліама. Хлопець привітався, але йти не поспішав, як це було зазвичай. Цього разу ми чи не вперше опинилися наодинці, і від цього всередині мене оселилося дивне відчуття. Цікаво, який він, коли його яскравого брата немає поруч?

- Батьки приїжджають? - Він навіть заговорив зі мною, що здавалося дивовижним, тож я поспішно кивнула у відповідь. - Коли повертаєшся до столиці? - Та я за останній тиждень чула від хлопця менше слів, ніж за цю хвилину.

- Думаю за кілька днів. А ви з братом коли? - Ліам чомусь сумно зітхнув, але все ж відповів:

- Я точно не знаю, а Міар, здається, одразу після тебе, може, на кілька днів довше тут побуде, обговоримо з дідом решту справ, що залишилися, - це правда, ми не тільки гуляли, хлопці інтенсивно допомагали дідусеві ремонтувати його скромне житло.

Я навіть здивувалася такій «рукастості» столичної молоді. Але хлопці не тільки цим відрізнялися від своїх однолітків. Вони здавалися куди вихованішими, та й мова їхня була набагато чистішою від жаргонних слівець. Така собі поліпшена версія молодого покоління. Їхні батьки справді могли пишатися своїми синами.

На цьому наша дивна розмова якось затихла, а через кілька хвилин приїхали батьки. І тільки після цього Ліам зайшов у будинок, залишаючи щасливу мене обійматися з мамою.

А через два дні сімейного релаксу в селі ми з татом повернулися до столиці. Батько одразу ж поїхав на роботу, залишаючи мене саму самісіньку. І саме тому я вирішила прогулятися, бажаючи насолодитися шумом і запахами міста. Хто довго був відсутній вдома, той мене зрозуміє: ніяке чисте повітря не замінить запаху міських вулиць.

Я йшла вздовж дороги, майже ні про що не думаючи, і просто вливалася у звичне мені життя. Я навіть подрузі забула зателефонувати і розповісти про те, що приїхала. Не знаю, наскільки довго я так блукала практично порожніми вулицями вечірньої столиці, але отямилася в незнайомому дворі. Тільки от не це виявилося найдивнішим.

Я стояла і дивилася як прямісінько переді мною виник рекламний щит, на якому красувалася така знайома до найменшої лусочки голова чорного дракона. Не замислюючись, я простягнула долоню до відбитка, який одразу ж засвітився. Ну а щойно моя кінцівка торкнулася гладкої поверхні стенду, як я моментально опинилася на казковій галявині іншого світу. Ось тільки цього разу драконів на ній не було. Там взагалі нікого не було.

Скориставшись моментом, я вирішила провести огляд місцевості: спочатку попрямувала в бік гір, час від часу озираючись, щоб не загубити свій «квиток назад», але долоня нікуди не поділася, продовжуючи й надалі висіти в повітрі. Видно її було здалеку. 

Відійшовши на пристойну відстань від дивного порталу, я все впевненіше наближалася до гір, що так вабили мене. Велетні вже практично нависали наді моєю крихітною на відміну від них фігуркою, гордо демонструючи свою велич. А ще я зрозуміла, що весь цей час мені хотілося доторкнутися до каменю і відчути його тепло. Чомусь я точно знала, що він буде теплим. 

Я заплющила очі й простягнула руку, але тієї ж миті відчула дотик до своїх плечей і почула щасливий голос Міара:

- Ти прийшла... сама, я не відкривав тобі перехід. Це було твоїм бажанням, - хлопець швидко щось промовив, от тільки я ніяк не могла зрозуміти, до чого він веде. Невже мій сусід і справді один із тих драконів? Чорний? Судячи з усього, так. Але тоді той вабливий і такий недосяжний - це Ліам. Поки я роздумувала над цим, мій співрозмовник продовжував стискати мої плечі дедалі сильніше, а його мова буквально перетворилася на незрозуміле шепотіння: - Сама... Ти ж розумієш. Це ти. Я відкрию тобі твої можливості. Ти будеш однією з найсильніших, - він усе говорив, а я відчула за спиною якийсь рух.