Розділ 5.2.

Вже хто б і розгубився в такій ситуації, але це точно була не я. Впевнено взявшись керувати робочим процесом, я практично на автоматі почала збільшувати порції, прекрасно розуміючи, що за допомогу доведеться розплачуватися. І краще, якщо це буде приготована самими сусідами їжа.

Хлопці виявилися спритними й умілими, тож мені довелося тільки розказувати, що і як робити, а вони одразу все виконували. Під кінець навіть Кирило захопився процесом готування. Вареники він варив під моїм чуйним керівництвом самостійно, не підпускаючи до каструлі братів. І в той момент, коли наша брава команда кулінарів практично закінчила готування, розставляючи дві великі тарілки шедеврами від двох супер-шефів, а Кирило щохвилини поглядав на макарони, щоб ті не розварилися, на кухню увійшла бабуся:

- Ось ви де, хлопці, а Степан вас шукав. О, чим так смачно пахне? - Бабуся принюхалася, зазираючи через плече онука: - Ух ти, Ніко, господиня яка. Хлопців же нагодуємо? - Оцінила обсяги заготовок, задоволено усміхнувшись.

- Це все вони. Я тут пальці трохи обпекла, але біль вже практично минув, тільки почервоніння залишилося. Тож хлопці готували самі, а я лише трохи направляла їх. І навіть Кирило брав активну участь, - похвалила всіх кулінарів, і вони одразу ж приосанилися, показуючи свою важливість, на що бабуся лише посміхнулася:

- То може покличемо Степана і разом пообідаємо? - Послідувала її пропозиція, прийнята всією компанією на «ура».

- Чудова ідея, бабусю. Сходжу покличу його, - я поспішила покинути кухню, а то там було надто спекотно. Чи то від готування, чи то від наявності таких чудових чоловічих екземплярів у небезпечній близькості.

Діда Степана мені вдалося відшукати біля хвіртки, тому я швидко покликала старого до нас, і ми всі розмістилися на нашій невеличкій кухні. Обідали зі смаком, видно було, що їжа сподобалася всім.

Ну а після наша доблесна четвірка вирушила на прогулянку. Ліам катав на човні мого брата, а ось Міар складав компанію мені. Він багато посміхався, розповідав якісь кумедні історії, які наче були не з цього світу, і просто привертав мою увагу дедалі більше й більше. Час від часу я поглядала на його брата, але Ліам начебто й не помічав мене, захоплено щось обговорюючи з Кирилом, який раз по раз голосно сміявся. 

А ввечора ми з жалем розійшлись до своїм дворам. Хлопці поспішили допомагати дідові в господарстві, тоді як ми з братом повернулися до бабусі, заставши її за переглядом телевізора. Було видно, що вона сумувала за роботою на подвір'ї або на городі, але зламана рука обмежувала її рухи.

А от уночі я знову літала на чорному драконі. Тепер я розгледіла всі його лусочки, які щільно прилягали одна до одної. Мені хотілося знову і знову їх торкатися. А коли ми приземлилися, то переді мною вже була не рептилія, а красивий чорнявий хлопець. Міар власною персоною, чому я дуже здивувалася.

Невже він настільки мені сподобався, що почав снитися? Хлопець ніжно посміхнувся і потягнувся до моїх губ за поцілунком. Але наше єднання порушив гучний рик другого буро-зеленого дракона. І я одразу ж прокинулася.

- Що за чортівня? - Голос був хрипким від сну. А всі враження виявилися настільки реальними, що я думала побачу ці темні очі навпроти, коли відкрию свої від сну.

У сусідньому будинку

- Якого біса, Ліаме? - Голос Міара виявився злим. Він ледь не вдарив молодшого брата, проте все ж стримався.

- Але ж ти не впевнений? Адже так і не перевірив її артефактом, а поспішаєш, - співрозмовник не виглядав винуватим, радше вже задоволеним тим, що йому вдалося зупинити спритного старшенького.

- І що? Навіщо ти вліз? Раніше тебе це не турбувало, - продовжував нервувати невдалий герой-спокусник.

- Це було раніше. Але зараз я відчуваю, що вона інша. Я ж не претендую на дівчину, брате. Лише прошу не поспішати, - розвів руками молодший спадкоємець, серйозно глянувши в очі своєму візаві.

- Та що в ній такого? Ну, так, провидиця. Ну, так, гарна. Але таких герненьких у нашому світі хоч греблю гати. Вибери собі коханку і не заважай мені, - розлютився Міар, наближаючись до союзника, який будь-якої миті міг стати ворогом.

- Ти забуваєшся, брате. Не ТОБІ вказувати МЕНІ кого обирати, - Ліам чи не вперше поставив співрозмовника на місце, що не приховалося від старшого дракона.

- Вибач. Я погарячкував. Але більше не смій мені заважати, - все ж відступив, не бажаючи продовжувати сварку.

- Не обіцяю, - молодший знизав плечима.

Ця дівчина щось зачепила в ньому, адже вона була не першою іграшкою брата, але чому її податливість так зачіпала за живе?

- «Спадкоємцем повинен стати Міар, він перший, і він найсильніший. Я ж не планував оскаржувати його право на Ніку? Чи все ж таки...? Дурні думки. Негідні другого сина роду», - ці роздуми збивали з пантелику, тому хлопцеві довелося заплющити очі, заспокоюючись.

 Давно він вже не втрачав над собою контроль.