Розділ 5. Новачки в кулінарії

Повернулася я вчасно. Бабуся з Кирилом якраз намагалися підігріти те, що я приготувала вдень. Прибравши дилетантів від вогню, я зайнялася своїми прямими обов'язками: накрила на стіл, додавши до ранкових страв ще й омлет. Треба б рідкого зварити, але це вже завтра. Сьогодні ще пиріг спечу, а так доїмо те, що залишилося.

Ну, а під час поїдання їстівних припасів, я ніби ненароком почала розпитувати бабусю про гостей сусідського дідка.

- Онуки, кажеш, приїхали? Не бачила. Я думала у Степана тільки онучка, хоча, це, можливо, його сестри внучата. Завтра дізнаюся, якщо тобі цікаво, - з єхидного переглядання родичів я зрозуміла, що мої хитрощі не спрацювали, і проста цікавість перетворилася ледь не у закоханість.

Пффф... теж мені любовні експерти знайшлися!

- Не те щоб цікаво, просто я зустрілася з одним із них, і хлопець мені здався смутно знайомим, от і почала згадувати дитинство, подумала, може, ти мені що-небудь про них розкажеш, - виклала правду, одразу відкинувши додумки рідні.

- Ааа... Так я й не знаю нічого, але для тебе обов'язково розпитаю. Сподобався, мабуть? - Не здавалася бабуся, сподіваючись зловити мене на гарячому.

- Не те щоб, просто познайомилися, сподіваюся, що хороші хлопці, а то мені тут все одно нема з ким спілкуватися, - отже, Кирилу так можна друзів заводити з першого ж дня, а я, значить, кавалерів обираю. Якась гендерна несправедливість виходить!

- І то правда. Все, завтра влаштую Степанові допит із пристрастю, до сніданку вже будеш усе про них знати, зуб даю, - бабуся в нас така, їй потрібно було у війну катувати шпигунів ворога. Вона ж не злізе, поки не отримає бажаного.

Після вечірніх посиденьок я якось підозріло швидко заснула і не прокидалася до самого ранку. Точніше, до того моменту, коли всюдисущий братик з'явився до мене на світанку, обрадувавши звісткою про те, що Його Високість бажає снідати. Ну, от і чого йому не спиться, га?

Позіхаючи і проклинаючи ранні підйоми, я попрямувала на кухню. Потрібно було з вечора зробити заготовки, зараз було б простіше. Але тут провидіння вирішило наді мною зглянутися, і я побачила сир і сметану, що стояли на столі. Тієї ж миті в моїй голові виникла геніальна ідея: сирники, і нехай весь світ зачекає! А ще було б непогано наліпити вареників і зварити суп. Але не встигла я захопитися своїми планами з готування, як почула тихий стукіт, і на кухню увійшов мій учорашній знайомий:

- Мммм... І чим це так смачно пахне? - Хлопець обійшов периметр, обнюхуючи все, до чого міг дотягнутися його ніс.

- Ніка сирників насмажила, смачні, - відзвітував Кирило, який зазвичай мовчав поруч із незнайомцями. - Привіт, Міар, - аааа, не такі вони й незнайомці як виявилося.

- Привіт, Кір. Як поживаєш? Сьогодні теж попливемо на човні? - Сусід кивнув мені, підтримавши бесіду з моїм молодшим братом.

- А можна? Оце круто! Хоча... Ніко, ти ж відпустиш? - І очі такі прохальні. Ну як тут відмовити, а Міар-то вже і з Кіром познайомився, спритний.

- Ух, як смачно пахне! - Тим часом на кухні з'явилася нова дійова особа: хлопець, шалено схожий на Міара, але не такий ідеальний наче. Трохи нижчий і менш накачаний, волосся не смоляне, а каштанове, і такі ж зелені пасма. Мода така в них чи що?

Поки я розмірковувала, розглядаючи незнайомця, Міар вирішив представити мені свого родича:

- Ніка, знайомся. Цей невихований молодий чоловік - мій брат Ліам. Ліаме, це Ніка, наша сусідка і, сподіваюся, рятівниця, яка не вижене і нагодує. А то дід нас вирішив голодом заморити, а з кухнею ми на жаль на «ви».

Ні, таку ораву я точно не прогодую, бо доведеться стояти біля плити з ранку до ночі, а я на таке не підписувалася. Підштовхнула до хлопців тарілку з сирниками, подала заварювальник і вказала на чайник на плиті:

- Запам'ятайте, що це разова акція, і ніяк не продовжується. Їжте, поки я добра, - зрештою на вечерю в мене були інші плани, тож можна трохи поділитися продуктами.

- Дякуємо, господине, врятувала нас від голодної смерті, - Ліам першим включився в гру, і я відразу ж відзначила його приємний голос.

Не такий, як у Міара, але набагато більше хвилюючий своїм тембром. І взагалі, цей хлопець сильніше притягував мій погляд, хоч і було видно, що Міар поліпшена версія брата. Я подумки відважила собі запотиличника, от губу розкотила на цих двох красенів, прокинься, Ніка, не про те думаєш. Хоча, якщо зізнатися, я вперше зловила себе на думці, що так відверто цікавилася хлопцями. Ух, а виявляється зі мною не все так безнадійно, як я думала раніше. Просто гідних чоловічих екземплярів ще не зустрічала.

Захопившись фантазіями, я пропустила той момент, коли поставлений на плиту бульйон почав википати, тож швидко підбігла і схопилася за гарячі ручки каструлі. Пальці тієї ж миті обпекло вогнем. 

- От дідько! Гаряче! - Міар підскочив до холодильника та дістав звідти лід, одразу ж приклавши його до моїх обпалених пальців. - Дякую, - прошепотіла, щойно печіння почало потроху вщухати.

От же розтяпа, останні мізки стекли калюжкою до п'єдесталу краси моїх сусідів. От дурна дурепа. І як тепер готувати? Але, на моє здивування, одразу після цього прозвучала пропозиція від сусіда номер два (він же Ліам):

- Може потрібна допомога? Ми, звісно, не спеціалізуємося на кулінарії, але якщо нами вміло керувати, то, думаю, впораємося. Так, брате? - Міар якось дивно подивився на родича, але все ж таки ствердно кивнув на його слова.