Розділ 1.2.

А після ситного сніданку-обіду я зателефонувала подрузі, пропонуючи їй прогулятися. У моїй відпочившій голові несподівано виникла ідея поїхати в парк на роликах покататися або в кіношку сходити. Я настільки звикла до шуму вдома, що ось так просто сидіти в чотирьох стінах стало нестерпно. Машка з радістю погодилася, причому було вирішено об'єднати обидві моїх пропозиції. Тож ми почали збиратися в прискореному темпі, домовившись зустрітися в парку за годину. 

Прикинувши свої шанси не запізнитися, я задоволено посміхнулася: добиратися мені хвилин десять, тож на збори залишалося цілих півгодини. Укладаюся, навіть час ще залишиться. Можна поки що переглянути афішу в інтернеті, у пошуках чогось цікавенького. 

В кіно ми пішли на N-ну частину «Льодовикового періоду», оскільки ця скажена білка ніколи не набридне. Вона реально крута. Ну а після півторигодинних реготань ми орендували ролики, збираючись покататися по парку. Я відірвалася від Машки, вирішивши зробити ще коло, і знову натрапила на вже знайому мені рекламу. Ні, ну до чого спритні хлопці - навіть у сквері примудрилися розмістити цю нахабну морду.

- "Що, сьогодні вже не підморгуєш?" - Я під'їхала до стенду і подивилася прямо в зелені очі дракона.

Гарний, зараза. Здається, я сказала це вголос, бо одразу ж помітила, як він усміхнувся на моє зауваження. Ні, ну ви уявляєте? Може мені пора перевіритися у психіатра? Навряд чи кожен бачить ящерів, які підморгують і посміхаються на рекламних стендах.

Схоже, десь на тлі я почула звук сирени, ну все, за мною приїхали.

Але тривожний сигнал все не замовкав, і я вирішила піти подивитися що там, все ж таки це був не глюк, комусь дійсно викликали швидку. А щойно я під'їхала ближче, як побачила свою подругу біля дверей машини.

- Маша! - у відповідь вона похитала головою, сказавши одними губами:

- «Я в порядку. Подзвоню пізніше», - і сіла в машину. 

Тоді як до мене підійшов хлопчисько років десяти і простягнув ролики, чоловічі та жіночі:

- Ви Ніка? - Я кивнула. - Тоді це вам, - ну дуже багатослівно, якщо врахувати те, що бачилися ми вперше.

- Ну, одні я точно заберу, це моєї подруги. А ось інші не наші. Де ти їх взяв? - Вирішила розговорити хлопця, сподіваючись отримати хоч крихти інформації про дивного незнайомця.

- Другі мого брата. Він зіткнувся з вашою подругою і невдало приземлився. Здається, ногу зламав, - а ось це не тішило, якщо врахувати «везучість» моєї підопічної.

- Ого, а Маша ціла? - Зізнаюся чесно, за подругу я переживала більше, ніж за якогось невідомого мені хлопця.

- Та що з нею буде, Андрій весь удар на себе прийняв. Джентльмен чортів. А я тепер маю один додому добиратися, ще й перед батьками виправдовуватися, - ото вже милий малюк, нічого не скажеш.

- Гаразд, ходімо разом ролики здамо. І я відвезу тебе додому, - не залишати ж малого одного.

- О! Круто. А морозиво купиш? - Ні, от дрібний нахаба, і звідки тільки такі беруться?

- А ти за брата зовсім не переживаєш? - Хитро запитала, помітивши як мій новий знайомий легко вливається в компанію (щоправда, у нього в наявності була тільки я, але цей і тут примудрився розвернутися).

- Та що з ним буде, тим паче твоя Машка з братом поїхала. Вона йому ще на самому початку сподобалася, ось і захотів перед нею покрутитися, а їздити ж майже не вміє, - малий
зовсім розговорився, і почав мені «тикати». Але я вирішила пропустити це повз вуха.

- Пішли здамо ролики і по морозиву з'їмо. А потім додому, - запропонувала подальший план дій, помітивши сяючу пичку кукушеняти.

- Клас! Ходімо, - і ні краплі незручності перед малознайомою дівчиною.

- «Взагалі, я так вам скажу. Цей Макс (а саме так малого звуть) той ще реп'ях. Ледве його позбулася, здавши хлопчину родичам. Братик, мабуть, від нього в лікарню і втік», - нервово посміхнувшись, я попрямувала додому.

Як доберуся - обов'язково зателефоную Маші.