Глава 6. Імператор і я, або місія "розговорити іншосвітянку"

Я продовжувала дивитися на чоловіка під стелею, а він так само продовжував бовтатися, хоча і не кинув спроби вирівнятися, а вірніше прийняти вертикальне положення. Мій мозок дуже швидко аналізував інформацію, але, на жаль, висновки були невтішними.
Ясно одне: переді мною король, цар чи як там у них називають правителя. А ще він батько одного зі знайомих мені вартових. Розпізнати голос мені не вдалося, але він однозначно належав комусь з них. І все б нічого, можна було б відпустити Його Величність, попросити пробачення і вдати, що мені дійсно соромно. От тільки існувала одна проблема: я поняття не мала ЯК примудрилася це з ним зробити, а головне, як цієї проблеми позбутися.
- Що ви дивитесь? Спустіть мене, - прикрикнув тим часом коронований Карлсон, і незнайомі стражники кинулися до свого пана, потягнувши його вниз за кінцівки.
Я ж старанно ховала руку з кулею собі за спину, швидко прикидаючи в голові варіанти розвитку подій, а коли чоловік опинився на твердій поверхні, то, здається, всі полегшено видихнули, і тільки я застигла в очікуванні свого вердикту.
- Неймовірно! Яка сила! Який віртуозний підхід до роботи з магічними потоками! - Захоплювався Рамзес незрозуміло чому. Чи не пошкодив він випадково голову при зіткненні зі стелею? А то будь-що може бути.
- Ваша Величносте, накажете затримати? - З особливим прагненням вперед виступив один з незнайомців, а я акуратно зробила крок назад, намагаючись відшукати вихід із ситуації.

- Ні в якому разі! - Заперечив тому реінкарнація єгипетського фараона, і я видихнула. - Скажи мені, хто твої батьки, дороге дитя? До чийого роду ти належиш? – очі чоловіка горіли фанатичним вогнем, а я невпевнено подивилася у бік своїх рідних капців. У чоботи я навряд чи встигну влізти, а от чешки можуть виявитися моїм порятунком: устрибнув і поминай як звали. Шкода тільки, що подальшого плану втечи в мене, на жаль, не було.
«Цікаво, а в них тут іншосвітянкам-біженкам політичний притулок в інших королівствах надають? І що для цього потрібне? Довідку там якусь чи повірять на слово?», - панічні думи жваво атакували мій мозок, не даючи тому мислити розсудливо, а мене між іншим там про щось запитали…
- Ась? - Нерозумно перепитала, зануривши одну кінцівку в тапок, друга все ще була в повітрі, тому що я намагалася взутися непомітно. - Не могли б ви для мене повторити? – спишу на розгубленість та страх.
- Батьку, я вам все пізніше поясню. А ви як тут опинились? – я на всі очі дивилася на свого рятівника, відзначаючи, що син вінценосного у нас все ж таки Ліам. І як я одразу не здогадалася? Адже від нього за версту віяло силою та владою. Куди я дивилася?
- Кхм... - мій мимовільний бранець задумливо поглянув спочатку на мене, а потім на свого сина і весело посміхнувся, погоджуючись із пропозицією нащадка:
- Пізніше так пізніше. Може, пройдемося? - Царський син (або швидше принц, він же принц?) ствердно кивнув, все ж таки обернувшись до своїх підлеглих:
- Очей з неї не спускайте, навіть на хвилину, - я втомлено зітхнула, повністю з ним погоджуючись, і відразу ж звалилася на ліжко, щойно натовп чоловіків вивалився з моєї кімнати, залишивши при мені мовчазну охорону у вигляді Сілама та Берта.
Спочатку я спостерігала за поглядачками стражників, а потім все ж таки не витримала:
- Так, більше двох говорять вголос, - дуже вчасно згадалася дитяча приказка і я в очікуванні витріщилася на цю парочку. - Я чекаю, - здається, я почула глибокий видих, а потім як не дивно заговорив Берт:
- Ти мала честь зараз познайомитися з Його Імператорською Величністю Рамзесом Ріггардійським. Він батько Ліама та імператор Елларії. Що він робить у цій таверні - одному Аріусу відомо, і тепер, здається, нам доведеться продовжити пересування в компанії воїнів правителя, - якщо я все правильно зрозуміла, то…
- Триндець, - висловилася нехай і не багатослівно, зате ємно, в фарбах описуючи ситуацію, що склалася.
І якщо мої косяки при недовгому спілкуванні ще можна було списати на тонку і вразливу натуру, то коли ми познайомимося ближче, деякі провали в моїх знаннях і вихованні просто неможливо буде приховати. Нехай через шок я могла ненароком оборонятися і атакувати імператора, банально через переляк його не впізнала, але як я зможу пояснити все інше? І мабуть, ця проблема турбувала не тільки мене.

- Може скажемо, що вона німа? – зробив свою пропозицію Сілам, а я похитала головою:
- Ага, я йому тут цілу лекцію з давньогрецької міфології прочитала, він навряд чи повірить, - Берт був змушений зі мною погодитись.

- А якщо я вдам хворобу? Гланди! У мене страшенно болить горло, і я не можу говорити, - ідея здавалася мені просто геніальною, але вона, на жаль, не пройшла перевірку на міцність:
- Маги не хворіють, - чорт би забрав їх імунну систему.
- Прикусила собі язика? Зробила пірсинг? - Я так і фонтанувала пропозиціями.
- Лікується за секунди. Поняття не маю що таке пірсинг - але і з цим у нас би впоралися, - Сілам теж не відставав від друга у віртуозному відкиданні моїх "легенд".
- Обітниця мовчання, яку я дала місцевому божеству в бажанні спокутувати свій гріх перед монархом? - ось воно! Я просто геній!
- Було б чудово, але раніше треба було думати, перш ніж ляпати зайве, - важко зітхнула, риючись у коморі своєї пам'яті. І таки знайшла! Ідея просто величезним таблоїдом засвітилася у мене в голові, і стражники якось з занепокоєнням зиркнули на мене, а Берт навіть акуратно висловився:
 - Не знаю що ти там задумала, але я вже боюся, - посміхнувшись у відповідь, я відкрила свій рот, збираючись видати своїм спільникам задум віку.

Ліам
Поява батька в Ксахамії зовсім не входила до моїх планів. Я збирався довезти Мирославу до столиці, де спочатку приховав би її подалі від імперських псів, і тільки потім постарався вивідати у дівчини причини її появи в Рейліні.
Але, як кажуть, ми припускаємо, а боги вирішують. Рамзес Великий вже тут, і тепер я маю зробити все, щоб не видати іншосвітне походження своєї підопічної. І що б бісівка не казала, я чудово бачив наскільки їй важко і незвично перебувати в драконячому світі. Наші закони, життя, та й усе, що їй довелося побачити за недовгий час перебування в Елларії, вразило тендітну дівочу натуру до глибини душі.
І як би Мира не виказувала свою хоробрість, я бачив буквально наскрізь усі її переживання.
- Про що задумався? - З потоку думок мене вирвав тихий голос мого батька.
- Про дівчину, - видав я на автоматі, на що почув гучний сміх імператора:
- Так, вона варта того, щоб про неї думати. Це ж треба: стільки зухвалості в голівці у такої ще молоденької леді. Мені дуже цікаво хто її батьки, може ти мені відкриєш завісу таємниці? - Небезпечна розмова, обдурити, дивлячись в очі правителю я не міг, мені б клятва не дала, але якщо пригадати щось інше...
- Я не про Мирославу. Декілька днів тому на самому кордоні з Фріггассом стався інцидент. Я ще нікому про нього не говорив, навіть Берту з Сіламом. При патрулюванні, коли я перевіряв силове поле, прямо переді мною буквально за п'ятнадцять метрів вибігла дівчинка, зовсім ще крихітка років шістнадцяти-вісімнадцяти*, - сподіваюся, що не дарма ризикую своїм місцем у сторожі пограниччя, адже за таке мене можуть не просто позбавити командирських погонів, а й відправити у відставку.
- Ну, вибігла і що? Невже тебе зацікавила дитина? Тоді тобі доведеться почекати, поки малеча виросте, - посміхнувся батько, вганяючи мене в фарбу.
- А те, що вона рухалася не з нашого боку, а з іншого, - зробив паузу, змусивши брови батька здивовано поповзти вгору.
- Крижана? В нас? – тієї миті я був не менше імператора вражений.
– Схоже на те. Але я не зміг використати магію проти дитини. Мені довелося прикрикнути на неї для остраху і відпустити, - адже це не була зрада Батьківщині, бо так би вчинив будь-який дорослий чоловік?
- Хм… Звичайно погано, що в стіні є проломи, але все ж таки це не привід для вбивства неповнолітньої. Тож ти правильно зробив. А на рахунок силового поля… - батько запнувся, дивлячись кудись убік.
- Я залишив мітку і вже направив листа в Гільдію, вони обіцяли протягом кількох днів все поправити, - я все ж таки обернувся, збираючись подивитися на те, що так привернуло увагу правителя, і ледь щелепу на підлогу не впустив, розглядаючи Мирославу, що крокувала в підковдрою замість плаща на голові. Виглядала дівчина м'яко кажучи дивно.