Розділ 5. Подорож у казку

Вся наша компанія рухалася на позамежній швидкості, але я продовжувала зі страхом дивитися на потік, що нісся в наш бік. А коли вже здавалося, що швидкоплинні води накриють нас, Ліам зробив різкий стрибок вперед разом зі мною руках, і ми впали на справжнісіньку зелену траву.
Моє здивоване зітхання заглушило потоком, що гуркотів буквально за метр від нас, розриваючи товщу льоду, ніби це була картонка. А варто було гуркоту трохи вщухнути, як я обернулася, щоб побачити практично заспокоєну, але все ще живу стрічку річки.
- Очуміти! – висловила весь спектр свого подиву лише одним словом, і тільки після цього вирішила повністю озирнутися, повторюючи і навіть закріплюючи свій успіх серед стражників, які втратили мову від яскравості образів у моїх нехитрих виразах.
- Ну, от саме тому ми й поспішали перетнути річку до обіду, - спокійно промовив Ліам, що все ще лежав на землі.
- Тепер я зрозуміла. І добре, що ти мені раніше не сказав, інакше б я точно не ступила на цей лід, - посміхнулася, скидаючи плащ і перевіряючи наявність ялинкових кульок у кишенях. Вони виявилися цілими і неушкодженими, що просто не могло не тішити. Не знаю, чому я так до них прив'язалася, але новорічні прикраси стали для мене майже рідними. - А літо навколо – це взагалі нормально, так? – вирішила перевести тему, і мені це вдалося, тому що чоловіки почали навперебій розповідати про картинку, яка постала перед нами.
- Це "південна смуга", вона проходить по всьому материку і займає всього півтори ліги в ширину, саме вона і стримує вогняну магію поза своєрідним колом, - розповідав мені великі істини світу Рейлін Сілам.
- Але щойно ми наблизимося до центральних районів Елларії, то ти зможеш відчути справжню зиму, властиву помірному клімату, і снігова казка обов'язково до нас повернеться, - підморгнув мені Берт, а Ліам як завжди додав практичні поради:
- Тож плащ тобі краще не втрачати, він ще знадобиться, - я ствердно кивнула, звернувши в трубочку дар старости прикордонного поселення.
Ну а після невеликої обідньої перерви ми рушили в дорогу, причому настрій у стражників різко піднявся, ніби ще трохи і ми опинимося в теплі та затишку, хоча нам було гріх скаржитися на погоду.
Сілам так і зовсім насвистував якусь явно не надто пристойну пісеньку, це я відразу визначила, дивлячись на червоні щоки молодшого в нашій диво-компанії. А коли я попросила його заспівати вголос, то розчарувалася з перших рядків:
- Туру-тата-ра, тара-та, - отакої! Коли мені треба, то цей внутрішній перекладач починав збоїти, чи таким чином місцеве божество намагалося вберегти мою психіку? Так пізно вже, я встигла познайомитися з чоловіками цього світу, а це саме по собі стрес.

- Сіл, припини! - не витримав якогось особливо вражаючого місця у вокальному виконанні друга Ліам, і той одразу ж притих, на що я лише сумно зітхнула. Адже так хотілося збагатити свій словниковий запас, але де там.
Подальша наша подорож проходила в якійсь підозрілій тиші, а щойно ми опинилися біля чергового невидимого кордону в зиму, мені відразу запропонували одягнути плащ і стати на лижі, щоб не знижувати швидкість пересування та відносного комфорту.
До вечора ми дісталися до обжитих місць, нам почали зустрічатися невеликі села, які ми обходили стороною, а коли я вже готова була заволати від втоми, стражники пообіцяли, що буквально за півгодини ми опинимося в містечку під назвою Ксахамія, що в перекладі з місцевого діалекту означало «крижане диво».
І скільки я не намагалася дізнатися чому йому дали саме таке ім'я, дракони якось загадково посміхалися мені, не даючи відповіді, навіть моя спроба тиснути на всіх і кожного не спрацювала, а варто було нам вийти до сяючих у західному фіолетовому сонці воріт, як я застигла статуєю, вражено витріщившись на велич, що постала переді мною.
Все місто потопало в фіалковому блиску світила, яке просувалося за горизонт, і я вже майже змогла собі уявити те, що чекало на мене попереду. І, звісно ж, помилилась.

Щойно ми опинилися всередині обнесеного стіною міста, як перед нашим поглядом постала просто неймовірна картина: широка вулиця ділила Ксахамію навпіл, праворуч я побачила дерев'яні будівлі, більше схожі на казкові тереми, а ліворуч – скляні палаци, наче я потрапила у світ Баума, де зі скла будувалося буквально все. І якщо мої попутники рухалися впевнено, то я так і норовила в черговий раз заорати носом, захоплено розглядаючи дива, які оточили мене.

- Поглянь-поглянь, - я не витримала, смикнувши за рукав Ліама, і стала безкультурно тикати пальцем у бік скляної статуї, що не тільки ожила, а й пританцьовувала під невигадливу музику.
Вивіска закладу говорила, що перед нами таверна «Весела танцівниця», сюди-то стражники і завернули, і я побачила за барною стійкою масивну жінку з рудою бородою. Тут зі мною і трапився культурний шок.
- Чого бажаєте? – вона пройшлася чіпким поглядом по моїй прихованій плащем фігурі і звернулася до Ліама, в якому відразу ж визначила главу нашого невеликого загону.
- Дві кімнати та вечерю, - вже звично повідомив їй стражник, а я чомусь почервоніла, добре хоч капюшон не видавав моїх таємниць, тому мені вдавалося спокійно споглядати за реакцією бородатої.
- Вечеря в кімнати чи бажаєте перекусити в загальному залі? - Уточнила явна господиня закладу.
- До кімнат. Ще баддю для миття в двомісний номер для нашої супутниці, а ми скористаємося спільною лазнею, - жінка кивнула, зісковзуючи з непомітної для відвідувачів табуретки, і поспішила у бік єдиних в приміщенні сходів, - йдіть за мною, покажу ваші кімнати. Їжа буде хвилин за двадцять. Бажаєте випити чогось міцного? - Дорогою вона щось записувала в свій блокнот, мабуть вносила в нього замовлення.
- Тільки звар, від алкоголю відмовимося, - на відповідь старшого стражника дама знизала плечима, і зупинилася в самому кінці коридору:
- Тут номер для трьох, а наступний для пар, - усміхнувшись моїм супутникам, жінка розвернулась і потопала у зворотний бік, даючи нам можливість самим розійтися по місцях для відпочинку.