Розділ 2. Прогулянка у чудовій компанії

Теперішній час
Прокинулась я в якійсь темній хатині, де з освітлення була одна-єдина свічка на столі. Прислухалася, вловлюючи тиху розмову: говорили троє судячи з чоловічих голосів, і одним із них виявився мій нещодавній рятівник. Інші були мені не знайомі.
Спробувала встати, але змогла лише ледве поворухнутися під купою ковдр та ведмежих шкур, якими мене буквально привалили. Схоже велетень не жартував, коли говорив про хижаків, що мешкають у цьому лісі. Витягнувши абияк одну руку, я спробувала вужиком виповзти з кокону, що зігрівав мене, аж раптом почула глузливий голос прямо в себе над головою:
- І куди це ми повземо? - Я завмерла, намагаючись розвернутися, коли несподівано відчула, що ковдра зникла, переставши прикривати стратегічно важливі місця, якими я інтенсивно ворушила, намагаючись вибратися з пастки. - Кхм ... Це я, мабуть, залишу, - шкури полетіли геть, а от тоненький плед повернувся на місце, накриваючи мене майже з головою.
- Дякую, - я нарешті розвернулася до свого співрозмовника обличчям і навіть примудрилася сісти, заглядаючи в темні, наче смоля очі. - А як вас звуть? - Чи це я? Зазвичай першою не знайомлюся з чоловіками, та ще й такими незвичайними.
- Ліам, - мій співрозмовник схилився в жартівливому поклоні, продовжуючи. - Перший страж драконячої брами, - ем... Це він зараз про що?

- Мира, - я вирішила не реагувати на дива, чи мало чого про себе понадумував цей ролевик, зрештою всі ми з дивностями, - голова аналітичного відділу, - подала руку, яка моментально опинилася в жорсткому захопленні, після чого я відчула легкий поцілунок на внутрішній стороні зап'ястя. І одразу ж табун мурашок перекочував від місця дотику губ незнайомця з моєю шкірою прямо по руці і зупинився в районі лопаток, змушуючи відчути, як дивний вогонь спалахнув всередині мене. Чорт! Попереджати ж треба, так я тут і калюжкою розтечуся, навіть не встигнувши схаменутися.

- Ліам, час висуватися. Скоро світанок, - нас перервали, і я полегшено видихнула, старанно ховаючи багатостраждальну долоню під плед. Чур мене, цей чоловік здається надто небезпечним, і від нього краще триматися подалі.

Я почула, як він хмикнув, але коментарів ніяких не було, а це означало, що думки мої стражникові все ж таки не вдалося прочитати, або минулого разу це була лише робота майстерного читця емоцій.
- Збирайся, за п'ять хвилин висуваємося, - кинув брюнет, виходячи з кімнати, яку мені тимчасово надали.
Я ж вислизнула з-під укриття, швидко накинула на себе кофту, перевіряючи наявність куль у кишенях, і вскочила у свої капці. Не дуже зручне взуття для пересування снігом, але іншого в мене просто не було.

У сусідній кімнаті виявилося багатолюдно, і на мене відразу звернули увагу всі присутні тут чоловіки. А я майже було сіпнулася назад, але перед цим упіймала похмурий погляд Ліама, і залишилася стояти на місці, нахабно витріщаючись на його друзів.
- Гей, Ліме, а ти не казав, що знайденка така красуня, - реготнув один із них, підходячи до мене ближче. - Може познайомимося, крихітко?
- Не наближайся, - я витягла з кишені ялинковий шар, спрямовуючи його в бік чоловіка.

- Дай їй спокій, Берте, - все ж таки висловився мій рятівник, і незнайомець трохи відступив, подарувавши мені підступну і багатообіцяючу посмішку, на що я обережно перемістила свій засіб захисту назад.

- А ти її вже допитав? Може вона із цих? З крижаних? - Висловив своє припущення ще один.
- Не неси нісенітниці, дівчина не дракон, хіба ти не бачиш? - Заступився за мене третій. - Маленька, ти розкажеш дядькам хто ти така і звідки тут взялася? - Ну він би ще сюсюкатися зі мною почав.
У цей момент я невідривно дивилася Ліаму в очі, і помітила, як чоловік пирснув від сміху під час могокоментування дій його друга, що я робила подумки.
- Сілам, здається, вона проти чимось із тобою ділитися. Думаю, їй більше подобаються погані парубки. Такі, як наш командир, - хмикнув Берт, відзначаючи наші з брюнетом переглядання.

- Награлися? Може тепер вирушимо? А то леді нас уже зачекалася, - схоже йому порядком набридло слухати припущення своїх підлеглих, або все ж таки в них була дещиця правди. Але чому чоловік не став мене допитувати? - Пізніше, - обнадіяв мені стражник, і я вразила цією його обіцянкою.

На вулицю я вийшла останньою і з сумнівом подивилася на картину, що постала переді мною: всі чоловіки озброїлися масивними дорожніми рюкзаками або чимось подібним, зате для мене були приготовані лижі. Так-так, ті криві дощечки, на яких я стояла всього раз у житті, та й то це було в шкільні роки.
- Ем... Це для мене? - Не те щоб я боялася, але здається крокувати в тапочках - не така вже й погана ідея.
- Угу, - не залишив мені й шансу на боягузливу втечу чоловік. - Допомогти їх надіти? - Ні, я звичайно ж мріяла про чоловіка біля моїх ніг, але не в такій же ситуації, тим більше що навколо занадто багато свідків, а один з них вже натякав на мій інтерес до їх командира.
- Ні, я сама, - ага, головне розібратися де тут у них перед, а де зад, ну а з засувками я якось впораюся.
- Як хочеш. Тоді наздоганяй нас. Пішли, хлопці, - ааа... Я не хочу сама, не хочу одна!

- Стійте! - От він знущається ж, адже знає, що я поняття не маю як цими принадами для тортур користуватися. - Мені потрібна допомога, - буркнула ледве чутно, сподіваючись, що Ліам, що стояв поблизу, зрозуміє мою промову.
- Що ти сказала? Я не почув, ти не могла б голосніше? - От засранець безсовісний! І ще ці його вири очей, що осміхалися... Рррр... Так би і покусала! – Ух, а ти у нас ще й люта кусака, – здається, мене методично виводили з себе, і в нього це просто чудово виходило. Але фігушки тобі, я так просто не здамся.

- Я сказала, що мені потрібна допомога. Таку форму лиж я бачу вперше, - чесно зізналася, ховаючи свій гнів за тонесеньким голоском розгубленої юної леді.

- А яка тобі знайома? - А от і пан «допит» завітав, потрібно бути акуратнішою, поки я не розберуся де я опинилася і чим мені це загрожує.
- Більш витончена, жіноча, - покліпала очима, ледь не показавши чоловікові язика.
- Ага, ну якщо тільки в цьому проблема, - мою ногу встановили посеред однієї з лиж і акуратно закріпили, старанно встановлюючи капці на потрібне місце. Друга нога також дуже швидко опинилася в лижних лещатах, і от вже у мої руки перекочували дві палиці.