Розділ 1. Незапланований дівич-вечір, або як потрапити в інший світ

Я акуратно вклинилася в багатокутник, створений моїми подругами по нещастю навколо Глаші, яка ревіла:
- Я його... А він... З цією лахундрою плоскою... Ваааа, - здається, йшло вже надцяте коло психотерапії по-жіночому.
- А я казала, що він засранець, - як завжди вклинила свою коронну фразу Кароліна. - Ноги б йому відірвати й інші частини тіла, що випирають!
- І Джону згодувати! - видала наша Світлячок, на що всі з подивом витріщилися на неї, і навіть Глаша забула, що начебто вбивалася за своїм колишнім.
- Та ну, це жорстоко, - з сумнівом простягла Кароль. Цього разу всі в німому обуренні повернулися до неї. - Що? Шкода ж собаку, отруїться ж, бідолаха, - на що відразу ж пішов гучний регіт.
- Мир, а ти що там притягла? - Я акуратно виставила на стіл свої покупки, і всі шанобливо цикнули, - Молодець, тямиш, - мені наповнили келих соком, і ми випили за здоров'я Джона, бажаючи псу всього найкращого в новому році.
Після цього ми ще кілька разів намагалися заспокоїти сполохану подругу, поки у когось із дівчат не виникла геніальна ідея:
- А може, ялинку? - Я дивилася на Сашу і схвально кивнула, мрійливо простягаючи:
- І кулі... - Здається, я зовсім забула сьогодні повечеряти, і від цього мене дуже швидко розвезло.
- Олів'є, там у холодильнику олів'є було, - згадала раптом Глаша, а я подумала, що не варто французів пхати в холодильник, вони ж теплолюбні.

Але мої думки були нахабно перебиті словами Кароліни, що повернулася звідкись:
- Дивіться, чого я знайшла! Мабуть, Вовка прикупив, а заховати забув, — всі миттєво передали свої келихи,наповнивши їх дивним на вигляд нектаром.

Не знаю що це було, але світ переді мною посмикнувся і його заволокло якимось дивним серпанком, а коли він розвіялася, я побачила пухенького лисенького мужика з борідкою, який прийняв поважний вигляд і вирішив слово мовити:
- Вітаю тебе, обраний, - «патлатенький» осікся, розглядаючи переляканих дівчат, прочистив горло і продовжив. - Вітаю вас,обрані. Я Зігріус, вісник бога Аріуса, - тут ми мабуть повинні були вразитись, але, на жаль, довкола стояла цілковита тиша.
- Зовсім такого не знаєте? - Здивувався цей засланий козачок, і ми сихронно заперечливо хитнули головами. - Ну… гаразд. Так от, слухайте мене і прислухайтеся до кожного мого слова! – Здається, його почало заносити, бо першою не витримала Кароль, рикнувши на дідуся своїм командирським голосом:
- А можна якось ближче до справи: що трапилося? І куди нас обрали? - Вісник, зрозуміло, вразився від такого нахабства, але все ж таки продовжив з меншим пафосом:

- Слухайте легенду, і не говоріть потім, що я не попередив, - він якось зовсім по-молодецькому хмикнув і почав свою розповідь. - Існує повір'я…

"Існує повір'я, що Першу Зірку на небосхилі запалює Аріус, Бог добра і справедливості, саме він дарує надію нашому світові на щасливе життя. Щороку, ледве гострий вісник з'являється на темному покривалі нічного неба, починається відлік часу, і кожен оберт всі істоти Рейліна можуть спостерігати, як загоряються нові й нові світила, поки в кінці серпня якраз до свята Урожаю перед нами не постає справжній візерунок Буття.
А через тиждень зірки починають гаснути, і ось до середини грудня у світі панує справжня Темрява. Щороку Її поплічники намагаються захопити владу над світом, але Аріусу завжди вдавалося бути на крок попереду. От тільки за тією ж легендою у рік Чорного Дуба все може змінитись, і Темний Володар підніме свою голову, стаючи господарем усього магічного світу".

- Пане Віснику, дайте вгадаю, і якраз зараз настав цей рік, так? – Сарказму в мені хоч греблю гати, але я не особливо вірю в казки, а от у згубну дію несвіжих продуктів на організм – це будь ласка.
- Все вірно. Аріус зник, а темний ельф викрав з Вічного Лісу паросток Чорного дуба, і тепер лише обрані можуть врятувати нашого бога, а разом із ним і весь магічний всесвіт.
- Це Ви так тонко натякаєте, що нам доведеться розбиратися з проблемами, які навіть місцевому божеству не під силу? - Уточнила я, але войовничо налаштована Лютик вже готова була рватися в бій:
- Ну і де ці засранці можуть ховатися? - В принципі теж правильно. Заколот придушили, старого звільнили і по хатах, бо там у нас ялинка, шампунь і олів'єшка.
- У печерах під назвою «Зів Темряви», - прошелестів зникаючий Вісник, і ми потихеньку почали втрачати зв'язок одна з одною.

Світ навколо мене знову закружляв, викидаючи непідготовлену мандрівницю посеред темного та похмурого лісу.