Розділ тринадцятий

- Валькіріє, тікай! - як грім серед ясного неба долинув голос Сігні, що вже перетворювалась на вовка.

Почувся тріск дерева. З віконця разом з щіпками вистрибнула невеличка бура вовчиця з зеленими очима.

Саксі.

Аксель був сам на себе не схожий. Сиве волосся обсипалося, лишаючи голу шкіру. Очі запали глибоко всередину, вилиці загострились. Він став більше походити на справжнього скелета.

Поклавши мертвого пса на землю, він присів над ним, промовляючи:

- Пробач, друже.

Витягнувшись в повний зріст, старий кинувся на Валькірію, що в цей момент стояла, ніби зачарована. Скляні очі не реагували навіть на світло смолоскипа. Сігні кинулась вперед, намагаючись збити діда. Сутність, що тепер віддалено нагадувала привітливого Акселя, вчепилась в лапу дівчини. Почувся хруст. Вовчиця заскавчала, намагаючись зубами дотягнутись до шиї нечисті.

«Локі, допоможи!» - кричала подумки Саксі, намагаючись допомогти сестрі.

Поклавши смолоскипа на землю, Локі почав вкриватися густим хутром. Одразу з’явились кігті та пожовтіли очі.  

Розкидавши вовчиць в різні сторони, Аксель знову спробував кинутись на Валькірію, що так і продовжувала кам’яною статуєю стояти біля дерев’яної стіни. З нею явно щось відбувалося. Маневру мерця завадив Локі, лапою відштовхуючи дівчину подалі від чудовиська. Обидва зціпились в кривавій бійці.

Валькірія звільнилась від заціпеніння, коли відчула удар об землю. З очей спадав морок, який заважав їй свідомо бачити та діяти. З хати вискочив Балкі, в одних штанях. Його очі, як і татуювання у вигляді рун на оголеному торсі горіли блакитним сяйвом. Побачивши, що відбувається, він кинувся до місця битви, крикнувши в увесь голос:

- Відійдіть від нього!

Перевертні з питальними поглядами подивились на хлопця, не припиняючи тримати кінцівки нечисті в зубах.

- Відійдіть, я сказав!

Усіх трьох відкинуло ударною хвилею. Валькірія пригнулась, накривши голову руками. В головах усіх, окрім Балкі, страшенно засвистіло. Здавалося, що черепні коробки от-от луснуть. Хлопець дістав з бокової частини ременя кинджал, на якому світились руностави кольору бірюзи. Ставши перед Акселем, що збирався вже на нього накинутись, онук шаманки проткнув йому грудну клітину і прокрутив ритуальну зброю по часовій стрілці на триста шістдесят градусів. Старий прохрипів, падаючи на коліна. З рота потекла кров. Страшний образ мерця пропав і перед Балкі знову лежав той самий Аксель, з яким вони познайомились. Перевертні вже в людській подобі встали з землі і збирали одяг, що був розкиданий по траві майже по всьому задньому двору. Валькірія теж підвелась на ноги, підходячи ближче до непритомного діда.

- Що з ним сталося?..

- Його поглинає прокляття драугра. Він занадто довго жив з ним і зараз остаточно може перетворитись на упиря, - сухо відповів Балкі, намагаючись закинути старого собі на спину. - Допоможіть.

Локі разом з Валькірією допомогли занести Акселя на ліжко в хату, сестри йшли позаду. Усі в саднах та подряпинах. На передпліччі Сігні була страшна рвана рана, що без перестану кровоточила. Дівчина збідла, ледве тримаючись на ногах. Переступивши поріг хати, вона звалилась на підлогу. Її дихання ставало все більш хриплим.  

- Сігні!

Саксі підняла напівпритомну сестру за плечі, намагаючись дотягти її до розстеленого хутра біля каміну.

- Благаю, зробіть що-небудь! - плакала рудоволоса, притискаючи до себе сестру.

- Треба спочатку зупинити драугра, - прошипів Балкі, нашіптуючи древні заклинання над тілом старого. - Не виймайте кинджал з його грудей! Він на деякий час запечатає цю погань!

Аксель корчився як одержимий. Його тіло билося в конвульсіях. Білки очей вкривалися великими червоними капілярами. На кинджалі почали з'являтись перші дрібні тріщини, з яких вилітав чорний дим, що почав огортати Валькірію.

Тіло світловолосої знову завмерло. Перед очима все потемніло. Через деякий час в свідомості матеріалізувалась постать драугра.

- Згинь, стерво! - прошипіла сутність, простягаючи до дівчини свої кістляві огидні руки.

«Зроби, зроби щось…» - говорила сама до себе Валькірія, намагаючись поворухнутись.

Перед нею став Локі, ховаючи дівчину за спину. Аура хлопця світилась яскравим жовтим полум'ям. Вдаривши драугра полум'яною хвилею, що струменіла з його рук і нагадувала пташині крила, він повернувся до Валькірії. Його жовті очі світилися ще яскравіше, ніж зазвичай. Поцілувавши дівчину в чоло, він промовив:

- Прокинься!

Знову темрява. Розімкнувши повіки, Валькірія побачила, що хлопець лежить біля її ніг. Непритомний.

Блакитні очі дівчини нажахано збільшились. Тіло почав охоплювати пекельний жар. Стиснувши зуби, Валькірія не могла зупинити гарячий потік сліз, що безупинно стікав по щокам. Вона, долаючи біль і навантаження, повільно підходила до Сігні, що лежала в руках сестри скрючившись від болю. Торкнувшись рани на її руці, Валькірія прошепотіла щось древньою мовою і кімнату охопило яскраво-синє сяйво, що хвилею пройшлося по стінам та зникло на стелі.

Сігні полегшено видихнула. Рука більше не боліла. Рана поступово почала затягуватись, лишаючи після себе лише темно-фіолетовий рубець.

Балкі в зворотньому напрямку прокрутив кинджал. З грудей Акселя в повітря здійнялися дві кулі. Біла мерехтіла спокійним сяйвом, в той час, як темно-синя іскрила чорною кіптявою. Валькірія простягнула руку до темної кулі. Передпліччя та долоні дівчини вкрилися рунами, з кінчиків пальців потягнулись блакитні нитки, що охопили залишки сили драугра. Куля почала страшно шипіти, розсипаючись в попіл. Валькірія перевела сяючі очі на Балкі, що стояв біля тіла старого, досі тримаючи кинджал в його грудях.

- Витягни його, - сухо промовила дівчина, підходячи ближче.

Темно-русий послухався, мовчки витягаючи ніж.

Валькірія торкнулася рани старого, що лишилася після ритуальної зброї. Біла куля повернулася в тіло і пройшовшись енергетичними імпульсами до кінчиків пальців, знову здійнялася в повітря, змінюючи колір на блакитний. Дівчина посміхнулась, з полегшенням промовляючи: