Спільними зусиллями

Дослухати розповідь Фабіоли я не встигаю, бо нас перериває захеканий драконостоятель. Блідий, стривожений,розпатланий. Але з ним така буває, бо він за кожного свого дракона турбується як за дитину рідну. 

—  Мільбе, чому не спиться? —  цікавляся в драконостоятеля. —  Якщо переживаєш через драконку, то не варто. З нею все гаразд.

Я не хочу зараз розповідати ще й про дівчину ніби як принцесу, яка звалилася як сніг на голову і розказує мені про спасіння наших королівств, тож ігнорую, той факт, що біля мене стоїть білявка в моєму плащі. Мало хто то може бути. 

—  Дафіне, на нас напали ардинці, — стишено каже Мільб. —  Ворожий флот вщент спалив декілька островів Ла-блу. Там зараз Трей тримає оборону, а Граль на Вікасі вже вилетіли на допомогу. Сподіваюся, що встигнуть, бо з Карнайських гір шлях не близький. 

—  Я маю бути також там. Хоч і без дракона, — роблю крок вперед, щоб піти. Але мене зупиняє Фабіола. 

—  Дафіне в тебе є драконка, але це зараз не важливо, бо тобі треба лишитися тут,  —  твердо каже дівчина. — Поки ви будете втрьох обороняти Ла-блу, ардинська піхота прийде сюди і знищить місто. Вони сильні, бо з ними темні дракони. Натреновані вбивати, спалювати, руйнувати і не залишати нікого в живих. Ти не можеш покинути короля віч на віч з цим всім. Це надто ризиковано. 

—  А що ти пропонуєш? — злюся на дівчинку, хоча й розумію, що її слова мають сенс. Це може бути пасткою. —  Сидіти і чекати поки моїх братів вб’ють я не збираюся. 

— Ніхто тебе й не просить, — заявляє дівчина. — Ми можемо спробувати підготуватися до їхнього приходу. 

— Це хто така? — здивовано питає драконостоятель.

— Мільбе, все потім, а зараз давайте братися до діла! — командує Фабіола. — Скільки в замку лишилося драконів. Не малюків і молодняка, а зрілих, такі, щоб могли битися. 

— Три вогненороджених, але в них дуже малий бойовий досвід. У нас давно не було серйозних війн, а відповідно й практики, — розводить руками Мільб, — і один повітряний. Тріс — досвідчений воїн, багато пережив і багато бачив, тож він може й за двох бути. 

— І ще є моя тезка Фабіолка, — згадує дівчина про драконку  і гладить її сонну по морді, а та повільно розплющує свої очиська. 

Я мовчу, щоб нікого не образити, але який толк може бути з Фабіолки? Вона й муху не образить. А ще любить обтрушувати зі свого хвоста метеликів. Їй богу, виглядає як драконяча фея. Яка з неї войовниця?

Ми виходимо з підземелля. Мільб біжить готувати драконів. Дві Фабіоли на жестах спілкуються між собою, а я завмираю в передчутті чогось жахливого. Навкруг себе спостерігаю паніку, страх, чую крики людей та верески дітей. Я ніколи раніше такого не бачив. Мирне населення заводять у відносно безпечні місця, а воїни переодягаються в обладунки, беруть до рук зброю, щоб боронитися від ардинців. 

—  Мерзенне відчуття, егеж? — Фабіола легенько торкається моєї руки і стає поруч. —  Така ж картина була в Ардинії перед тим останнім боєм мого батька. Я була немовлям, тож не запам'ятала нічого, але лісові дракони крім інших вмінь здатні генерувати почуття і спогади. Я згенерувала той день, коли померли мої рідні. Було боляче, та я хотіла пережити це. Закарбувати спогад, щоб пам'ятати, прийти і помститися за них.

—  Мені шкода твоїх батьків, — підтримую я Фабіолу. — Ти так впевнено говориш про помсту, ніби наперед знаєш, що ми переможемо. 

— У мене є декілька цікавих ідей, — загадково усміхається дівчина. —  І ти мені з ними допоможеш.

Король зібрав військову раду, тому достукатися до нього виходить не з першого разу. Ми з Фабіолою чекаємо на батька у тронній залі. Дівчина зацікавлено оглядає декор, химерну ліпнину на стінах у вигляді драконів і велику люстру всіяну дрібним розсипом дорогоцінного каміння та перлин з Ла-блу. Розумію, що тут подивитися є на що, тож не заважаю їй у розгляданні. Сам в голові прокручую її слова про обраного. Цікаво, яким чином ми можемо бути пов'язані з нею і чому саме я? Зазвичай у всяких там місіях, пророцтвах, передбаченнях чи ще подібного роду квестах фігурує старший або молодший сина ,але аж ніяк не середній. Але факт лишається фактом. 

Батько виходить з наради хмурий і трохи злий, а це означає, що справи серйозні. Я представляю йому Фабіолу і коротко переказую те, що мені відомо. Дивно, але мій раціональний батько надто спокійно реагує на історію дівчини.

—  Ти навіть не засумніваєшся у правдивості сказаного? —  дивуюся я реакції короля.

—  Дафіне, —  батько втомлено потерає свою сиву бороду. — Я знаю, що це правда, бо сам привіз смарагдову драконку до нашого замку і підкинув її Мільбу на виховання.

Фабіола не приховує здивування. Я власне також.

—  Ви знала мого батька? —  запитує з надією дівчина?

—  Дуже добре знав, —  мій батько втомлено потирає бороду. — Я був на братовбивчій війні в Ардинії але на жаль нічого не зміг зробити. Сили були не рівні. Тоді я й пообіцяв твоєму батькові, що вбережу тебе, а коли настане час, то розкрию правду і допоможу повернути втрачене. Щоб зв'язати твою душу з драконкою мені потрібно було промовити слова заклинання, які начитав маг і від себе віддати щось цінне, в знак того, що мої наміри серйозні і, що я повністю беру відповідальність за тебе. При мені не було нічого цінного тож я сказав, що вони можуть обрати собі будь-що з того, що маю. Я не знав, що в мене якраз в той час народився середній син … — батько витримав паузу і винувато глянув на мене. —  І вони обрали його як цінність. Тому ви були пов'язані усі 18 років. Фабіоло, якби з тобою щось трапилось, то з Дафіном також би сталося нещастя. 

—  Ти хочеш сказати, що весь цей час я був коштовною заставою? — злюся я, — А якби драконка шию собі скрутила, то що я б також мав так зробити? По-твоєму це справедливо?

—  Дафіне, я розумію твій гнів, але я не знав, що вони як цінність виберуть тебе! 

З надвору почувся голосний крик та зойкіт. 

— Почалося, — крикнула Фабіола і схопила мене за руку. —  Дафіне, у вас є карта корисних копалин Пілеї?