Поки ми говоримо, королівство поглинає темрява

Очманіти! Дівчина виявляється жива і здоровіша здорових. Звідки ж вона тут взялася?

— Чого стоїш і витріщаєшся? — злиться незнайомка. — Краще дай мені якусь одежину, щоб я не замерза і не світила чим природа нагородила, — просить дівчина, прикриваючи голе тіло руками.

Я не поспішаю, вивчаю її не приховуючи зацікавлення. Довге біляве волосся, смарагдові очі, впізнаю, бо це такі самі очі як і в драконки Фабіоли, персикові губи, акуратний носик, тендітна фігурка. Нічогенька, але це не дає мені відповіді на питання звідки вона взялася і що тут робить? Може то мої брати вирішили з мене пожартувати?

— Спочатку ти ляпасом мене пригощаєш, а потім просиш допомоги? — дорікаю незнайомці. 

— Не будь придурком Дафіне, дай мені свою накидку чи сорочку чи хоча б щось прикритись? — злиться дівчина. 

Я знімаю свою накидку і віддаю їй. Вона одразу ж закутується в неї щільніше.

— Звідки ти знаєш моє ім’я? — продовжую розмову.

— Я прожила у Пілейському замку, вважай все життя, то ти гадаєш, що я не спроможна була вивчити всіх, хто тут мешкає. 

— Хто ти така? — допитуюся в дівчини, бо впевнений, що жодного разу не бачив її в нас.

— Фабіола, драконка, — відповідає незнайомка. — Точніше принцеса, але без королівства, бо його забрав брат мого батька, а всю нашу родину вбив, щоб не було інших претендентів на трон. Ти певне чув про братовбивчу війну в Ардинії? — питає дівчина, а я одразу киваю в знак підтвердежння. — Це постарався мій дядечко. А мене наш маг дивом врятував, зв’язавши наші душі з малою драконкою, яка народилася тоді коли і я. Доречі, ти знаєш, що у лісових смарагдових драконів найстійкіший імунітет до темної магії?

—  Не знаю …

—  Так, от якби не ця драконка, то мене б вже давно не було вживих.

—  Не ображайся, але все це звучить надто неправдиво, —  скептично кажу дівчині. —  Бо якщо це все правда, то як ти поясниш, той факт, що саме зараз ти з нею, — показую кивком на драконку, —  роз'єднались чи як це назвати?

—  Все просто, після ініціації Фабіола зв’язалася душею з тобою, а мене вимушено відпустила, хоча їй було б набагато приємніше зі мною. Ти їй не подобаєшся, —  відповідає мені дівчина.

—  Вона мені теж не подобається, але ж мене ніхто й не питав.

—   Дафіне, —  дівчина підходить ближче до мене і бере за руку. —   Коли я скажу, що ти обраний і якимось чином пов'язаний зі мною і моїм королівством, ти не повіриш мені, але все так і є, тож прошу тебе вислухай і допоможи. В нас мало часу. Поки ми говоримо з тобою, з Ардинії насувається велике лихо, від якого постраждаю не лише я, а й твоя рідна Пілея і всі довколишні королівства. Мій дядько звехнувся на владі і чорній магії, а це надто небезпечна суміш.