Мар’яна дивилася на темного дракона, який летів у бік гір.
— І що тепер? — запитала вона.
Рейнар не відповів.
Він уважно стежив за польотом незнайомця.
— Рейнаре?
— Що?
— Ти збираєшся щось робити?
— Так.
— А конкретніше?
— Зупинити його.
Мар’яна подивилася на дракона, потім на Рейнара.
— А поговорити з ним не можна?
— Можна.
— То поговори.
— Для цього потрібно його наздогнати.
— Логічно.
Рейнар зробив кілька кроків уперед.
— Повертайся до замку.
Мар’яна схрестила руки.
— А якщо не повернуся?
Він обернувся.
— Мар’яно.
— Що?
— Не починай.
— Я просто запитала!
— Залишайся тут, якщо хочеш. Але за ворота не виходь.
— О, мені вже дозволяють самостійно вирішувати, де стояти? Який прогрес!
Рейнар закотив очі.
— Ти завжди така?
— Яка?
— Нестерпна.
— Тільки з тими, хто мене викрадає.
На мить їй здалося, що він усміхнувся.
Але вже наступної секунди чоловіка огорнув темний серпанок.
Мар’яна відступила.
Перед нею знову стояв величезний дракон.
— Я до цього ніколи не звикну, — пробурмотіла вона.
Рейнар розправив крила.
Від сильного пориву вітру Мар’яна прикрила обличчя руками.
— Гей! Обережніше!
Дракон злетів.
Мар’яна провела його поглядом.
— І навіть не попрощався.
Вона ще трохи постояла у дворі, спостерігаючи, як дві крилаті постаті віддаляються в бік гір.
Потім зітхнула.
— Ну що ж. А мені, мабуть, знову працювати.
Коли Мар’яна повернулася до замку, Мейрі вже шукала її.
— Ось ви де!
— Я нікуди не тікала.
— Я цього й не казала.
— Просто попереджаю.
Мейрі уважно подивилася на неї.
— Ви бачили пана Рейнара?
— Так. Він полетів за якимось драконом.
Обличчя управительки стало серйозним.
— У бік кордону?
— Так.
— Зрозуміло.
— А що сталося?
— Поки нічого.
— А може статися?
— Сподіваюся, що ні.
Мар’яна насупилася.
— Ви всі тут дуже любите загадково відповідати.
— Не на всі запитання можна відповісти одразу.
— А на прості?
— На прості можна.
— Тоді коли обід?
Мейрі не втрималася від усмішки.
— За пів години.
— О! Нарешті конкретна відповідь.
— Але спочатку віднесіть чисту білизну до західного крила.
Мар’яна важко зітхнула.
— Звісно. А я вже сподівалася.
У західному крилі було тихо.
Мар’яна несла кошик із чистою білизною й намагалася пригадати, які саме кімнати назвала Мейрі.
— Третя ліворуч… чи четверта?
Вона зупинилася.
— От чому тут не можна повісити таблички?
— Заблукали?
Мар’яна обернулася.
Біля вікна стояв Альрейн.
— Ні, — відповіла вона. — Просто перевіряю, чи всі коридори на місці.
Він засміявся.
— І як результати?
— Поки жоден не зник.
— Чудово.
Альрейн підійшов ближче.
— Куди вам потрібно?
— До кімнат, де міняють постіль. Мейрі сказала третя ліворуч. Або четверта. Я вже не пам'ятаю.
— Третя.
— Дякую.
Він узяв у неї кошик.
— Давайте допоможу.
Мар’яна здивовано подивилася на нього.
— А тобі можна?
— Що саме?
— Допомагати служниці.
— А чому ні?
— Не знаю. Рейнар, мабуть, сказав би, що це моя робота.
Альрейн усміхнувся.
— Ми з ним не в усьому однакові.
— Це я вже помітила.
Вони рушили коридором.
— До речі, — сказала Мар’яна, — ти знаєш, куди він полетів?
— До кордону.
— Це я знаю. А навіщо?
— Хтось порушив правила.
— Які?
— Драконам заборонено без дозволу перетинати кордон Алірії.
Мар’яна здивувалася.
— Чому?
— Через давню угоду між королівствами.
— А люди можуть приходити до вас?
— За певних умов.
— А мене, виходить, можна було просто схопити й принести?
Альрейн на мить замовк.
— Це дещо інша ситуація.
— Звісно! Коли йдеться про мене, у вас завжди інша ситуація.
— Мар’яно…
— Ні, ти поясни. Я порушила якийсь закон?
— Наскільки мені відомо, ні.
— Тоді чому я тут?
Альрейн подивився на неї.
— Це краще запитати в Рейнара.
Мар’яна зупинилася.
— От обов'язково запитаю.
Після обіду Мар’яна допомагала Тейні на кухні.
Їй доручили чистити овочі.
— Ну нарешті робота, яку я розумію, — сказала вона, беручи ніж.
Тейна засміялася.
— А прибирати кімнати ви не розумієте?
— Розумію. Але в мене таке відчуття, що ваш замок більший за половину Черкас.
— Черкаси — це ваше місто?
— Так.
— Воно велике?
— Досить. Але там хоча б є громадський транспорт.
— Що таке громадський транспорт?
Мар’яна замислилася.
— Це коли багато людей їдуть разом в одному великому возі.
— З кіньми?
— Без коней.
Тейна здивовано підняла брови.
— Як це?
— Складно пояснити.
— Магія?
— Ні. Техніка.
— У вас дивний світ.
Мар’яна пирхнула.
— Це мій світ дивний? У вас тут люди на драконів перетворюються!
— Для нас це нормально.
— А для мене нормально їздити автобусом.
Тейна засміялася.
— Здається, ми ніколи не зрозуміємо одна одну.
— Головне, щоб розуміли, коли я прошу вихідний.
Надвечір у замку здійнявся шум.
Мар’яна саме допомагала прибирати після вечері, коли почула швидкі кроки.
До кухні зайшла Мейрі.
— Пан Рейнар повернувся.
— Живий? — одразу запитала Мар’яна.
Мейрі здивовано глянула на неї.
— Звичайно.
— Ну, мало що. Він же за іншим драконом ганявся.
— З ним усе гаразд.
— А з тим драконом?
— Не знаю.
Мар’яна відклала рушник.
— Треба запитати.
— Мар’яно, ви ще не закінчили роботу.
— Я швидко!
Не чекаючи відповіді, вона вийшла з кухні.
Рейнара вона знайшла у великій залі.