Драконе, я не наймалася

Розділ 4 Порушник кордону

 

Мар’яна дивилася на темного дракона, який летів у бік гір.

— І що тепер? — запитала вона.

Рейнар не відповів.

Він уважно стежив за польотом незнайомця.

— Рейнаре?

— Що?

— Ти збираєшся щось робити?

— Так.

— А конкретніше?

— Зупинити його.

Мар’яна подивилася на дракона, потім на Рейнара.

— А поговорити з ним не можна?

— Можна.

— То поговори.

— Для цього потрібно його наздогнати.

— Логічно.

Рейнар зробив кілька кроків уперед.

— Повертайся до замку.

Мар’яна схрестила руки.

— А якщо не повернуся?

Він обернувся.

— Мар’яно.

— Що?

— Не починай.

— Я просто запитала!

— Залишайся тут, якщо хочеш. Але за ворота не виходь.

— О, мені вже дозволяють самостійно вирішувати, де стояти? Який прогрес!

Рейнар закотив очі.

— Ти завжди така?

— Яка?

— Нестерпна.

— Тільки з тими, хто мене викрадає.

На мить їй здалося, що він усміхнувся.

Але вже наступної секунди чоловіка огорнув темний серпанок.

Мар’яна відступила.

Перед нею знову стояв величезний дракон.

— Я до цього ніколи не звикну, — пробурмотіла вона.

Рейнар розправив крила.

Від сильного пориву вітру Мар’яна прикрила обличчя руками.

— Гей! Обережніше!

Дракон злетів.

Мар’яна провела його поглядом.

— І навіть не попрощався.

Вона ще трохи постояла у дворі, спостерігаючи, як дві крилаті постаті віддаляються в бік гір.

Потім зітхнула.

— Ну що ж. А мені, мабуть, знову працювати.

Коли Мар’яна повернулася до замку, Мейрі вже шукала її.

— Ось ви де!

— Я нікуди не тікала.

— Я цього й не казала.

— Просто попереджаю.

Мейрі уважно подивилася на неї.

— Ви бачили пана Рейнара?

— Так. Він полетів за якимось драконом.

Обличчя управительки стало серйозним.

— У бік кордону?

— Так.

— Зрозуміло.

— А що сталося?

— Поки нічого.

— А може статися?

— Сподіваюся, що ні.

Мар’яна насупилася.

— Ви всі тут дуже любите загадково відповідати.

— Не на всі запитання можна відповісти одразу.

— А на прості?

— На прості можна.

— Тоді коли обід?

Мейрі не втрималася від усмішки.

— За пів години.

— О! Нарешті конкретна відповідь.

— Але спочатку віднесіть чисту білизну до західного крила.

Мар’яна важко зітхнула.

— Звісно. А я вже сподівалася.

У західному крилі було тихо.

Мар’яна несла кошик із чистою білизною й намагалася пригадати, які саме кімнати назвала Мейрі.

— Третя ліворуч… чи четверта?

Вона зупинилася.

— От чому тут не можна повісити таблички?

— Заблукали?

Мар’яна обернулася.

Біля вікна стояв Альрейн.

— Ні, — відповіла вона. — Просто перевіряю, чи всі коридори на місці.

Він засміявся.

— І як результати?

— Поки жоден не зник.

— Чудово.

Альрейн підійшов ближче.

— Куди вам потрібно?

— До кімнат, де міняють постіль. Мейрі сказала третя ліворуч. Або четверта. Я вже не пам'ятаю.

— Третя.

— Дякую.

Він узяв у неї кошик.

— Давайте допоможу.

Мар’яна здивовано подивилася на нього.

— А тобі можна?

— Що саме?

— Допомагати служниці.

— А чому ні?

— Не знаю. Рейнар, мабуть, сказав би, що це моя робота.

Альрейн усміхнувся.

— Ми з ним не в усьому однакові.

— Це я вже помітила.

Вони рушили коридором.

— До речі, — сказала Мар’яна, — ти знаєш, куди він полетів?

— До кордону.

— Це я знаю. А навіщо?

— Хтось порушив правила.

— Які?

— Драконам заборонено без дозволу перетинати кордон Алірії.

Мар’яна здивувалася.

— Чому?

— Через давню угоду між королівствами.

— А люди можуть приходити до вас?

— За певних умов.

— А мене, виходить, можна було просто схопити й принести?

Альрейн на мить замовк.

— Це дещо інша ситуація.

— Звісно! Коли йдеться про мене, у вас завжди інша ситуація.

— Мар’яно…

— Ні, ти поясни. Я порушила якийсь закон?

— Наскільки мені відомо, ні.

— Тоді чому я тут?

Альрейн подивився на неї.

— Це краще запитати в Рейнара.

Мар’яна зупинилася.

— От обов'язково запитаю.

Після обіду Мар’яна допомагала Тейні на кухні.

Їй доручили чистити овочі.

— Ну нарешті робота, яку я розумію, — сказала вона, беручи ніж.

Тейна засміялася.

— А прибирати кімнати ви не розумієте?

— Розумію. Але в мене таке відчуття, що ваш замок більший за половину Черкас.

— Черкаси — це ваше місто?

— Так.

— Воно велике?

— Досить. Але там хоча б є громадський транспорт.

— Що таке громадський транспорт?

Мар’яна замислилася.

— Це коли багато людей їдуть разом в одному великому возі.

— З кіньми?

— Без коней.

Тейна здивовано підняла брови.

— Як це?

— Складно пояснити.

— Магія?

— Ні. Техніка.

— У вас дивний світ.

Мар’яна пирхнула.

— Це мій світ дивний? У вас тут люди на драконів перетворюються!

— Для нас це нормально.

— А для мене нормально їздити автобусом.

Тейна засміялася.

— Здається, ми ніколи не зрозуміємо одна одну.

— Головне, щоб розуміли, коли я прошу вихідний.

Надвечір у замку здійнявся шум.

Мар’яна саме допомагала прибирати після вечері, коли почула швидкі кроки.

До кухні зайшла Мейрі.

— Пан Рейнар повернувся.

— Живий? — одразу запитала Мар’яна.

Мейрі здивовано глянула на неї.

— Звичайно.

— Ну, мало що. Він же за іншим драконом ганявся.

— З ним усе гаразд.

— А з тим драконом?

— Не знаю.

Мар’яна відклала рушник.

— Треба запитати.

— Мар’яно, ви ще не закінчили роботу.

— Я швидко!

Не чекаючи відповіді, вона вийшла з кухні.

Рейнара вона знайшла у великій залі.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше