ЧАСТИНА ПЕРША: Леда

35

   У залі було не так вже й людно, а оскільки ми всілися за столом у віддаленому кутку, то могли спокійно обговорювати свої справи і не боятися, що у когось почуте викличе щире здивування, а то й страх. 
   Я говорила, – якщо точніше, Теодор же зосереджено поглинав їжу і відповідав на мої багаточисельні питання ніби знехотя, витримуючи щоразу довгу паузу.

*****

     На вечерю нам подали двійко запечених курчаток, ( кажу «курчаток», бо вони були такі худенькі, наче щойно вилупилися з яйця, але нехай), миску пшоняної каші з отією грибовою підливкою, яку я занюхала ще тоді, коли ми тільки заселилися і ще, звісно, свіжий хліб. Ну і яблучний сидр, який моєму нареченому, судячи з того, як він кривився після кожного ковтка – не дуже й подобався.
   Словом, поки ми вечеряли, я встигла й насититися досхочу і ще раз змусити принца переказати все, що відбувалося під час зустрічі з Тхалосом Рубіаром. Принаймні я думала, що він розповів усе, хоча деякі подробиці мені все ж вдалося випитати.
   Наприклад у кімнаті Теодор не сказав мені, що драконяча сутність, якщо вірити словам того чаклуна – начебто захищатиме мене від травм та будь-якої іншої смертельної загрози. Гм, нічогенько було б, але я воліла, аби з настанням повні зникли всі оці «даруночки» й магічні властивості нової мене. Теодор поділяв мою думку.
   Також він не одразу розповів що, як виявилося, Гевеар та решта супутників чорнявого філософа були звичайними... ілюзіями! Так, так. Лише Тхалос і його помічник Ксандер були людьми з плоті і крові, проте оті дев’ять постатей і навіть їхні коні були всього лише наслідком дуже вдалого магічного діяння. 
   І, звичайно ж, мене цікавило де саме відбулася зустріч.
   – Той заклад називався «Солодкі пелюстки». 
   «Солодкі пелюстки»... Підозрюю, що той заклад не був квітковою крамничкою, а судячи з того, яку усмішечку приховав мій наречений, вимовляючи цю назву – торгували там аж ніяк не квітковим нектаром. Еге ж!
   Здолавши таки кухлик сидру, Теодор пильно глянув на мене і сказав:
   – Якщо ти вже закінчила цей допит, то будь ласкава тепер пояснити, чому ти раптом втратила свідомість та ще й побила собі обличчя. 
   Що ж, тепер настала моя черга мовчки їсти і змушувати витягати із себе слова, наче обценьками. Не підводячи очей від миски, я промимрила непевно:
   – Я вже пояснювала тобі, що стояла біля вікна і дивилася, який гамір робили оті торговці просто під стінами будівлі, а тоді мені раптом зробилося так погано, що я знепритомніла. 
   Тео Денлок зиркнув на мене сердито:
   – Це я вже чув, Ледо, але мені хочеться зрозуміти, чому саме тобі зробилося аж так погано. 
   Я байдужно повела плечем, але в очі йому не дивилася:
   – Гадаю, це все хвилювання і втома, а ще ти пішов, лишивши мене голодною... Так, я знаю, що сама відмовилася від їжі, проте потім сильно через це шкодувала.
   Моя відповідь не задовольнила принца, проте дивлячись, як я мовчки зосереджено обгризаю кожну кісточку худого курчати він врешті облишив цю тему і сказав, відклавши свою порожню миску і встаючи з-за столу:
   – Якщо ти вже наїлася, дівчино, то я подбаю про те, аби тобі принесли води для купання, а тоді вже можеш вкладатися спати. Направду, Ледо: добре відпочинь і наберися сил, доки є така можливість.
   Я схопилася, ледве не вдавившись дрібною кісточкою – саме гризла крильце, і поспіхом спитала:
   – А ти?.. Знову зібрався кудись потайки від мене?! 
   – Ні, принцеско. Ну куди я від тебе подінуся? Я посиджу ще трохи в залі, але спершу гляну, чи добре подбали про нашого гнідка і чи нічого він не потребує, а тоді прийду до тебе.
   – Ну дивись мені, Тео. Більше ніяких таємниць!
   Він силувано всміхнувся, дивлячись ніби повз мене і кивнув:
   – Жодних таємниць, Ледочко. Присягаюся завжди всім з тобою ділитися.
    Так я і повірила, еге ж!
   Та хіба мала я право вимагати від Теодора відвертості й щирості, якщо сама затаїла від нього дещо серйозне? Скажімо, я знепритомніла не без причини...