Епілог

– Тату, я тобі нареченого привела! – заявила принцеса, підштовхуючи Гордона в бік батька. – Привіт, братику, ти так виріс із нашої останньої зустрічі, – кинула наслідному принцу, який стояв поруч із королем.

Король, який за відсутності дочки встиг схуднути і посивіти, ніби помолодшав і зібрався було укласти Ясноліку в обійми, але зупинився і суворо глянув на викрадача:

– То це через тебе моя кровинушка страждала останні десять років?!

– Хто з нас іще страждав… – буркнув принц.

– Ну так повернув би, якщо не сподобалася, – насупився батько. – Навіщо стільки років тримав при собі?

– Визнаю, зробив дурницю, – розвів руками Гордон. – Хотів повернути, але вона відмовлялася повертатися…

– Відмовлялася, кажеш, – пригладив білу бороду правитель.

– О так, впізнаю улюблену сестричку, – хмикнув його спадкоємець. – Співчуваю, майбутній зятю, нелегко тобі з нею буде, – глянув він на Гордона, висловлюючи йому чоловічу солідарність.

– Угу, це я вже зрозумів, – кивнув колишній дракон.

– А викуп чому за мою дочку не взяв? – не вгавав король.

– Та вона сама той ще скарб, ворогові не побажаєш, – не вгавав братик Ліки. – Я здивований, як він із нас самих не зажадав компенсацію за пошматовані нерви.

– Дякую, братику, я теж за тобою сумувала, – скорчила йому гримасу принцеса. – Але зараз не про мене, а про нас із Гордоном. Схвалите наш союз?

– Аби ти зіпсувала хлопцю життя і це лягло тяжким тягарем на нашу совість? – засумнівався король. – Може, когось із місцевих вибереш, хто гірший? Їх хоча б не так шкода. А Гордон твій, як бачу, хлопець добрий, стійкий, бо інакше не витримав би тебе стільки років.

– От-от, саме тому мені потрібний саме він! – стояла на своєму Ліка.

– Витримав десять, зможу і більше, – випнувши груди, сказав своєю чергою колишній дракон і обхопив принцесу за талію. – Віддавати її комусь іншому я не маю наміру!

– Впевнений? – очі короля лукаво заблищали. – Може, я просто влаштую для неї відбір наречених, а ти нарешті зможеш зітхнути з полегшенням і позбутися такої ноші?

– Жартуєте?! – Гордон притис до себе дівчину ще сильніше, а вона у відповідь обійняла його. – Такий скарб потрібний самому!

– Ну якщо самому… – хмикнув батько нареченої. – Тоді готуймо весільний бенкет!

– Дякую, татусю! – засяяла принцеса. – Я знала, що ти мене любиш!

– Звичайно люблю. Ми всі тебе ду-у-уже любимо… – пробурмотів король і глянув на сина: – А ти мав рацію: чудовою ідеєю було дозволити тоді Ясноліці втекти і залишити її саму на лузі…

КІНЕЦЬ

---

Дякую, що читали) Буду дуже рада вашим відгукам!)))