Глава 4

– Ти зняла прокляття… – пробурмотів дуже і дуже привабливий юнак у строкатих лахміттях, розглядаючи власні долоні, на яких більше не було пазурів. Його довге золотисте волосся знаходилося в художньому безладді, але він все одно виглядав чудово.

– Я?! – здивувалася дівчина.

– Звичайно! – підтвердив Гордон. – Покохала мене великим страшним звіром. Так що якою б скалкою ти не була, без тебе нічого б не вийшло, – змушений був визнати він. – І зачарований принц так і залишився б драконом.

– О-о, тобто ти тепер мені зобов'язаний? – розпливлася в задоволеній посмішці принцеса.

– З-зобов’язаний? – насторожився принц.

– Ну так, – кивнула золотовласка. – Я від самоти тебе врятувала? Врятувала. Останні десять років твого життя скрасила? Скрасила.

– Отруїла, ти хотіла сказати? – стояв на своєму колишній дракон, але вже куди менш буркотливо.

– Ну от, зовнішність змінилася, а гидкий характер залишився, – надулася дівчина.

– Кхм… Тоді спробуй мене перевиховати, – неохоче буркнув хлопець.

– Правда можна? – надихнулася Ясноліка.

– Угу. Чого тобі в мені не вистачає?

– Романтики! – не замислюючись, випалила принцеса. – Але для початку я би запропонувала тобі нормально вдягнутися, – і, почервонівши, відвела очі від його напівголих грудей, ледь прикритих лахміттям.

– Ем… Так, звичайно, – зніяковів Гордон. – Замку, ти чув замовлення?

Замок спалахнув смолоскипами – і на принцові з'явився багатий одяг, а його довге світле волосся саме причесалося і акуратно лягло по плечах. Тепер Гордон справді став схожим на принца, а не на обірванця з підворіття, і Ясноліка замилувалася.

– Що ще тобі потрібне для щастя? – всміхнувся хлопець, явно задоволений її реакцією.

– Щоб ти зізнався, що кохаєш мене ще більше, ніж я тебе, – висунула вона чергову вимогу.

– Якби не кохав, не терпів би тебе всі ці роки, – закотив очі він.

– М-да, дуже романтично, – скисла дівчина. – Даю ще одну спробу зізнатися.

– Кохаю тебе так, що аж лусочки по всьому тілу ворушаться! – видав колишній дракон. – Вірніше, раніше ворушилися, тепер їх немає.

– До речі, хто тебе прокляв? – принцеса, зрозумівши, що більшого від нього все одно не домогтися (принаймні, поки він не перечитав усі запаси її бібліотеки любовних романів), перейшла до того питання, яке не давало їй спокою. – Відкинута кохана?

– Та був тут один злий чаклун… – скривився від неприємних спогадів принц. – Я вже давно його зжер, але прокляття все одно залишилося. А кохана… Ти перша, хто встряв скалкою в моєму серці.

– Замку, він зараз каже правду? – поспішила переконатися Ліка.

Той мигнув смолоскипами, підтверджуючи слова господаря.

– Так, а чому це ти з моїм замком спілкуєшся частіше, ніж зі мною? – одразу насупився Гордон. – Мені почати ревнувати?

– До кого завгодно, але не до замку, – спробувала вона розвіяти його тривоги.

– До кого завгодно, кажеш? Це до кого, наприклад? – не вгавав він.

– Ну… До мого батька, наприклад, – повідомила дівчина. – Я ж казала, що він мене дуже любить.

– Точно, мені ж тепер свататися треба, – принц нервово скуйовдив волосся. – Думаєш, твоя родина схвалить мене в якості нареченого?

– Ти б спершу в мене самої запитав, чи хочу я тебе в чоловіки, – лукаво блиснула очима Яснолика.

– А хіба не хочеш? – він уклав її в обійми.

– Як тобі сказати… Мені треба подумати… – почала кокетувати дівчина.

– Ну так думай, – погодився він і притиснув її до себе ще міцніше. – Може, так тобі думатиметься легше? – і цмокнув її в праву щоку.

– Хм… Не знаю, не розпробувала… – хіхікнула Ліка.

– А так? – і цмокнув у ліву.

– Все одно ніяк не можу відчути... – продовжувала веселитися вона.

– А якщо так? – і накрив губами її губи.

Тут вже обом стало не до слів, а замок, що став свідком їхніх пристрасних обіймів, задоволено поблискував смолоскипами і діловито переміщував бібліотеку любовних романів із кімнати принцеси до апартаментів принца.