Глава 3

– Ну так що, я вгадала? – не здавалася дівчина.

Ящір продовжував мовчати, але луска на його морді червоніла все сильніше.

– Як викрасти безпорадну дитину, так ти можеш, а як зізнатися у почуттях… – невдоволено почала Ясноліка.

– Це хто тут безпорадна дитина?! – обурився дракон. – Та ти навіть мій замок собі підкорила: він тобі й смолоскипами підморгує, і коридори перед тобою розчищає, і пилюку в твоїй кімнаті сам розвіює…

– Просто він визнав мене своєю господинею, – знизала плечима принцеса. – А ось ти все ніяк не зізнаєшся, що я саме та, яка тобі потрібна! Повернути він мене надумав… – пирхнула вона. – Якщо вже викрав, неси тепер відповідальність!

– Я цим і займався останні десять років, – зітхнув Гордон. – Але тепер ти виросла і більше не схожа на дитину ні обличчям, ні тілом... – він відвів погляд від її надто сміливого декольте, яким Ліка стала грішити останнім часом все частіше і частіше.

– Якщо це освідчення в коханні, то тобі ще вчитися і вчитися бути романтичним, – наморщила дівчина носик. – Можеш книжки про кохання почитати, у мене ними вся кімната завалена (спасибі замку за добір репертуару).

– І ти туди ж?! – вигукнув дракон, звертаючись до замку. – Не очікував, що мій власний будинок вирішить побути звідником!

– Та ти йому дякувати повинен! – стала на захист замку принцеса. – Якби не він, я би так нічого і не зрозуміла ні про власні почуття, ні про твої. Так що хоч би яким черствим сухарем ти не був, я тебе, луската мордо, все одно люблю!

– Що ти сказала? – голос дракона раптом охрип.

– Кохаю тебе, кажу, що незрозумілого?! – повторила Ясноліка.

– Але ж я дракон! – озвучив очевидне Гордон.

– І що? – підняла брову вона. – Думаєш, мене лякають ці твої лусочки, пазурі та крила? Та в порівнянні з твоїми зубищами вони дрібниця!

– А зубища чому не лякають? – подався до неї ящір.

– Тому що вони твої, – просто відповіла дівчина. – У кого іншого я б злякалася, а в тебе...

– Невже зовсім мене не боїшся? – він присунувся ще ближче.

– Спочатку було трохи, а потім…

– А потім? – глитнувши, уточнив дракон.

– Потім я зрозуміла, що ти найкращий і ніколи мене образиш, хоч би скільки не бурчав. А коли вже помітила, як ти на мене дивишся… – Ліка багатозначно замовкла.

– І як же?

– Начебто одночасно хочеш вбити й обійняти якнайміцніше, – відповіла вона.

– Спостережлива, – погодився лускатий.

– А то! І якби ти тільки знав, як мені подобається літати у тебе на спині… – принцеса замріяно всміхнулася.

– І наскільки подобається? – зовсім відтанув дракон.

– Дуже-дуже! – із захопленням заявила Ясноліка. – І літати на тобі люблю, і лусочки твої гладити, і кігтики полірувати… Всього тебе люблю!

І тут раптом на її очах дракон… став обертатися на людину! Вона приголомшено дивилася, як його лапи перетворюються на руки, а морда стає усміхненим обличчям…