Глава 2

Десять років по тому

Замок дракона вже давно став домом для юної Ясноліки... що викликало явне невдоволення самого дракона. Як не намагався він позбутися настирливої ​​квартирантки, яку сам же за дурною головою притягнув до рідної обителі, та не йшла.

– Гордоне, ти де? – наполегливо запитала принцеса.

Дракон не відгукувався.

– Гордоне-е-е, ау-у-у…

Тиша.

– Гордоне, я тебе все одно знайду, тобі ж гірше буде, – пригрозила Ліка.

Почувся шурхіт і невдоволене:

– Слухай, десять років уже минуло. Тобі додому не час?

– А навіщо мені додому? – відповіла дівчина.

– Засиділася. Може, годі вже? – дракон розвіяв маскувальні чари і сердито примружився.

– А мені твій замок більше подобається, аніж батьківський, – заявила вона. – І з тобою набагато цікавіше, ніж з усіма моїми няньками разом узятими.

– Але я втомився бути твоєю нянькою! – гаркнув лускатий. – Скільки разів я намагався тебе повернути, не пригадаєш?

– Я вже збилася з рахунку, – відмахнулася принцеса.

– І доки ти повертатимешся?! – ящір був на межі.

– Допоки ти сам не вирішиш, щоб я залишилася, – обеззброєно всміхнулася Ясноліка. – Тоді я із задоволенням втечу тобі на зло!

– Так я вже…

– Що?

– Хочу, щоб ти залишилася, – зібравшись із духом, випалив дракон.

– Правда? – надихнулася дівчина.

– Угу, – буркнув він.

– Присягаєшся перед стінами цього магічного замку? – запитала вимогливо.

– Присягаюся! – неохоче видавив Гордон.

– Чув, замку? Він присягнувся! – вона із задоволенням побачила, що замок погоджувально спалахнув смолоскипами на стінах. – А це означає, що я залишаюся тут назавжди…

– Але ж ти щойно сказала, що втечеш... – розгубився дракон.

– Ха, наївний, – усміхнулося золотоволосе бісенятко. – Ти нічого не знаєш про жіночу підступність!

– Якщо не підеш ти, тоді піду я! – лускатий справді був готовий на крайні заходи.

– Блефуєш, – не повірила принцеса.

– Хочеш перевірити?

– А ти хочеш, щоб про тебе потім казали, що тебе вигнала з власного замку якась там принцеса? – дівчина схрестила руки на грудях.

– Не якась, а нестерпна, примхлива, хитра… розумна, гарна, спокуслива… – і замовк.

– Яка-яка? – перепитала Ліка зацікавлено.

– Ем… – зніяковів ящір. – Нестерпна.

– Ні, не те.

– П-примхлива? – невпевнено сказав він.

Вона похитала головою.

– Х-хитра? – зовсім знітився дракон.

– Гаразд, я і без того вже все зрозуміла, – махнула рукою принцеса.

– Що саме? – насторожився Гордон.

– Що тобі заманулося мене позбутися, бо я тобі подобаюся і ти просто не знаєш, що з цим робити! – викривально випалила вона і вичікувально підняла брову.

Дракон не відповів, але золотиста луска на його морді незбагненним чином (напевно магія постаралася, видаючи сум'яття господаря) почала червоніти.