Розділ 1.Глава 1. Зруйноване життя

РОЗДІЛ 1

Настає момент коли все твоє життя руйнується. Руйнуються плани на майбутнє. Руйнуються стосунки з рідними, друзями і навіть звичайними знайомими. Ви стаєте геть чужі одні одному. Саме такий момент і настав у моєму житті, я залишилася зовсім одна, без грошей і даху над головою. 

П'ять годин тому

Смерть батька вибила мене з рівноваги, я навіть не могла подумати, що він помре у такому віці через серцевий напад. Я постійно водила його до лікарів і не було навіть найменшого натяку, на якісь проблеми з його здоров'ям. 

Похоронна церемонія завершилася і я повернулася до будинку, тут кожен куточок нагадував про нього, я вкотре за день почала плакати, мої очі вже боліли, але я не могла зупинитися. Після смерті мами в мене був тільки батько, ніхто з рідних не підтримував мене, лише він, а тепер і його немає. 

— Так-так, я хочу продати цей будинок, — голос Сільвії, дружини мого батька. — Сьогодні? Так, в мене є час. 

— Що ти робиш? — вона зупиняється, її біляве волосся виглядає ще гірше, ніж зазвичай. — Продати будинок? Про що ти говориш?

— Ти вже повернулася, — це не було запитання, радше невдоволене ствердження. — Так, я продаю цей будинок, він мені не потрібен.

— Яке ти маєш право його продавати?  

Я нічого не розумію, чому вона поводить себе так, ніби господарка тут. Сільвія посміхається і зверхньо дивиться на мене.

— То ти, ще не знаєш? — підходить до мене настільки близько, що я відчуваю аромат її парфумів від Yves Saint Laurent. Ненавиджу цей аромат. 

— Годі тягнути — кажи! 

Мене починає дратувати ця ситуація і ця жінка. 

— Твій любий татусь залишив тебе ні з чим... але я, як чудова мачуха позичу тобі декілька мільйонів. — я стояла мов той істукан і не могла повірити в те, що вона сказала. 

— Мамо, — з другого поверху спустився дванадцяти річний син Сільвії — Клінтон. — Ми ще довго будемо тут стирчати? Ти обіцяла, що ми поїдемо на море! 

— Да ви геть очманіли?! Батька поховали меньше години тому, а ви вже збираєтеся на море за його гроші? — я ледве могла стримувати себе. 

— Бет, кожен переживає горе по своєму... 

— От сучка! — вдаряю її головою у ніс, жінка ледве втрималася на ногах, а з її носа тоненькою цівкою тече кров. 

— Ти божевільна? — намагається витерти кров. 

Підійшовши до Сільвії, я хапаю їх за барки і намагаюся вирівняти дихання.

— Ти підлаштувала смерть батька? — вона мовчала. — Це все заради грошей, сучка? 

— Не чіпай маму! — Клінтон б'є мене по нозі, але я навіть не відчуваю болі. 

— Я дізнаюся правду, тож краще будь на готові і суши сухарі, Сільвія! — відпускаю її. — А тобі краще підкачати тіло, слабак! — штовхаю хлопчика в сторону, він падає на сідниці. 

— Я цього так не залишу, Бет! — я знову плачу, пощастило, що вони цього не бачать. 

Мені терміново потрібно до містера Бертьє, він має пояснити мені, що за чортівня тут відбувається. Я ніколи в житті не повірю, що мій батько добровільно залишив все майно та статки цій противній Сільвії. 

Сівши у салон свого сірого bmw і8 я спробувала заспокоїтися, але мені не вдавалося. Тато справді помер, а можливо його вбили, проте правда не поверне його до життя. Я побачила як відчинилися двері будинку, тож завела двигун і поїхала до нашого сімейного адвоката. 

Ледве знайшовши паркове місце у першому окрузі, я вийшла з автомобіля і попрямувала пішки на захід, до будинку містера Бертьє. Через постійний потік туристів, тут майже неможливо рухатися. Ось вам і центр Парижа літом, хоча здається тут постійний потік туристів, їм байдуже сніг, злива чи спека, дайте тільки на Ейфелеву вежу поглянути. 

Нарешті опинившись перед квартирою адвокат я подзвонила у дзвінок, той характерно запищав. 

Я лише одного разу була у нього вдома, коли його дружина запросила мене та батька не вечерю, проте, це було більше трьох років тому. 

— Хто там?

— Містер Бертьє, це Беатріс Шавальє, — декілька секунд панувала тиша і потім двері відчинилися.

— Привіт, Бет, заходь. — запустив мене до квартири. 

Олівер Бертьє чоловік середніх років без особливих прикмет, звичайний парижанин, що все життя прожив у Парижі. Єдине, що я помічала за ним, то це любов до гострої їжі, хоча це навряд можна назвати особливою прикметою. 

— Що тебе привело, люба Бет? 

— Батько справді все залишив Сільвії? — немає чого тягнути час, краще одразу перейти до справи. 

— На жаль, так. — чоловік сідає на канапу, що стоїть у вітальні, і рукою вказує мені сісти на стілець. — Містер Шавальє прийшов до мене десь днів десять назад і попросив змінити заповіт. 

— Чому? 

— Цього я вже не знаю, — розводить руками. 

— Чому ви не зупинили його? Це була нетипова поведінка для мого батька, хіба ви не знаєте? 

— Бет, я не вправі цього вирішувати! — він підвищив голос. — Твій батько захотів змінити заповіт, ми й змінили. 

— Повірити не можу, — опускаю голову і намагаюся вкотре за день не заплакати. 

— Вибач, але якщо це все, — підіймаю голову, — Тобі краще піти, в мене ще є справи. 

— Так, я піду, — підводжуся зі стільця і помічаю на столі лист. Деякий час дивлюся на нього, містер Бертьє розуміє це і відразу ховає лист. — Хіба, це не лист від Сільвії? 

— Тобі час йти. — сухо мовить чоловік. 

— Мені і справді час йти, — взуваю кросівки і виходжу на сходовий майданчик. — Ще побачимося, містер Бертьє. 

— Звичайно. — зачиняє двері.

Невже він у змові з моєю мачухою? Хоча відтепер, вона мені не мачуха. Що відбувається? Містер Бертьє кинув батька? Тато завжди підтримував його, а він ось так легко проміняв багаторічну дружбу на гроші. Хоча краще, щоб я помилялася стосовно того, що відбувається. 

Дійшовши назад до припаркованого автомобіля я сіла у салон і набрала номер Деніса. 

— Привіт, люба. — його голос звучить досить бадьоро. 

— Привіт.. що робиш?