28

- Все в порядку? – запитав Райлі, тільки-но я підійшла до нього.

- Так, — відповіла розгублено я і знову глянула на машину Кайдена, яка вже поїхала по широкому шосе у місто, — Відвезеш мене додому?

- Сідай.

Хлопець кивнув і сів на байк. Я повторила то саме і знову пригорнулась до нього. Так близько… Як тільки ми рушили, прохолодний вітер вдарив мені в обличчя. Закрила шолом повністю і прилягла на Райлі, міцно обійнявши його. Я відчула, як хлопець тяжко видихнув, як тільки я зробила такий крок. Чомусь це викликало у мене посмішку. Через декілька хвилин ми були біля мого будинку. Нарешті, я вдома. Озирнулась навкруги, переконуючись в тому, що ніхто до мене не приїжджав. Не думала, що буду так радіти цьому. Радісно перекинула ногу, щоб злізти із байка, але через свою неуважність, ногою зачепилась за гарячу вихлопну трубу. Я скрикнула від різкого болю і зціпила зуби, щоб не закричати ще голосніше. Райлі зразу підійшов до мене і підійняв моє обличчя своїми долонями.

- Що сталось? – зі страхом запитав він. Я змогла лише жалібно простогнати:

- Нога…

Хлопець зігнувся і побачив той опік, який був ледь не на цілу ікру.

- Чорт, це погано.

- І що тоді роботи? – прошепотіла я і почала повільно скочуватись на землю, бо від болю більше не могла стояти. Райлі не дав цьому статися і я впала просто йому в руки.

- Мегс, ти можеш йти?

Я знизила плечима і спробувала зробити декілька кроків. Райлі побачив, як я кульгаю й обхопив мене за талію і я закинула одну мою руку на його плече.

- Давай, крихітко, я допоможу тобі. Сподіваюсь, у тебе є бинти.

Ми маленькими кроками підішли до дверей. Я витягла з кишені ключі й Райлі взяв їх у мене, щоб швидко відчинити їх. Зайшовши всередину, я оглянулась, а хлопець звернувся до мене:

- Ти зможеш сама впоратись?

- Я не знаю… Може залишишся і допоможеш мені?

Райлі здивовано глянув на мене, вигнувши свою ідеальну брову і загадково усміхаючись. Я продовжила:

- Просто я нічого не знаю про опіки від мотоцикла, а ти повинен знати, що робити у таких випадках.

Він закусив губу і радісно промовив:

- То показуй дорогу до ванни, крихітко.

Не звернувши увагу на його звернення до мене, я вказала рукою нагору і вже приготувалася лізти туди, та різко не відчула під собою підлоги, бо опинилася на руках у Райлі. На мить, ми зустрілися поглядами і я навіть встигла забути за той опік на нозі. Він спритно піднявся наверх і зайшов у мою кімнату. Легенько поклав мене на ліжко.

- Мені потрібно з чогось зробити компрес і бинт, — промовив хлопець і скинув із себе куртку.

Витягла зі своєї тумбочки біля столу ганчірку і простягнула йому:

- Можеш намочити її, а бинти у ванні, над раковиною.

Хлопець кивнув і зник за дверима ванної кімнати. Я обережно зняла із себе джинсову куртку, оглядаючи опік. З’явився Райлі зі всім потрібним у руках. Він сів навпроти мене на коліна і серйозно промовив:

- Підніми ногу.

Я послухалась і зробила так, як він просив. Хлопець погладжуючи місце біля опіку, підставив під мою ногу своє плече, щоб мені було зручніше. Цікаво спостерігати на Райлі, в такій позі.

Стоооп, що? Про що ти думаєш, Меган?

- А тепер терпи, бо буде боляче.

Я хотіла запитати його наскільки сильно боляче, але не встигла тому, що він уже встиг прикласти холодну ганчірку до опіку. Я закричала і закусила губу, щоб відволіктися на інший біль, та він, навіть, не до порівняння. Райлі із жалістю дивився на мої страждання, та ніяк не міг їх полегшити. Він же навпаки, хоче допомогти мені і я мушу терпіти. Від того, що ганчірка була холодною, біль почала притуплюватись і опік лише неприємно поколював.

- Легше?

Змогла лише кивнути, і відкинулась на ліжко, прикривши обличчя руками. Мені здається, що температура мого тіла піднялася набагато вище норми. Хлопець обережно почав обмотувати ганчірку бинтом. Трохи підвелась на ліктях, щоб бачити цей процес. Такого акуратного і зосередженого Райлі я ще ніколи не бачила. Навіть проскакує думка, що це все мені сниться, я зараз проснусь і буду думати, чому мені сняться такі сни. Та як тільки відчуваю біль від опіку, він повертає мене до реальності.

- Таке враження, що ти вчишся на медбрата, а не на економіста, — змогла промовити я, а Райлі засміявся.

- Бути лікарем – це круто, але не для мене.

- Ну так, наркодилером бути краще, — вирвалось в мене і я знову закусила губу.

Мені потрібно відрізати цей язик!

- Ми знову повертаємося до цієї теми? – серйозним тоном запитав він, глянувши на мене.

- Пробач, я просто ніяк не можу змиритись з цим.

Ми знову повисли в тиші. Я із соромом опустила очі, а Райлі перестав закручувати бинт, задумавшись про щось. Потім різко відірвав кусок бинту, від чого я аж сіпнулась і мене знову запекло:

- Ауч! – прошипіла я. Хлопець зав’язав самостійно зроблений компрес і відпустив мою ногу. Нарешті!