24

Не знаю, що заставило мене взяти таксі й поїхати за Тревором. Чи серце, чи алкоголь в моїй голові. Та я відчувала себе винною перед ним і мусила вибачитись. Тому що мій хлопець не заслуговує такого ставлення від мене. Він такий добрий, щирий до мене, а я поводжуся ніби у мене вселився диявол.

Ні, Меган, у тебе вселився Райлі Деймонд.

Я струснула головою, щоб забути ці думки та настроїлась тільки на думки про Тревора. Я відчинила вікно у машині й вдихнула трохи свіжого повітря. Мені здається, я протверезіла. І тепер почала почувати себе ще більш винною. Закусила губу до болю, щоб мої сльози не потекли з очей. Я впораюся.

Розплатившись за поїздку, я вийшла і направилась до вхідних дверей будинку Тревора. Хоч би він мене впустив… Я бачила його машину біля дому, хлопець точно вдома. Підійшла до масивних дверей і невпевнено постукала. Була не була. Двері мені відчинили не зразу і за ними був незнайомий чоловік:

- Чим можу вам допомогти, юна леді?

Цей чоловік був схожий на мого дідуся, який помер ще коли я була маленькою. Сиве волосся, але гарна постава. Я бачила його тоді на благодійному вечорі. Точно, це дворецький.

- Доброї ночі. Мені потрібно поговорити з Тревором.

- Містер Блейк уже пішов до своєї кімнати та попросив його не турбувати, — відповів спокійно той чоловік.

- О ні, ні, ні. Зрозумійте, це терміново…

- Я вірю, але нічим не можу допомогти. Вибачте, всього доброго!

- Та ні, ну ж почекайте, — благаючи промовила я, але чоловік не послухався мене і вже зачиняв двері переді мною.

Я набралася сміливості й перекрила двері рукою. А потім голосно крикнула:

- Тревор, поговори зі мною прошу! Я нікуди не піду!!!

Після цього мене просто виштовхали та закрили двері перед моїм носом. Це несправедливо. Я присіла на високі сходи біля будинку і заплакала. Тревор не заслуговує на таку особу як я. Але я не хочу його втрачати. Він потрібен мені! Як тільки одна моя сльоза покотилася з моєї щоки, я почула як відчиняють двері за мною. О ні, зараз мене ще й зі сходів виженуть… Я повільно обернулась, щоб вибачитись за свою поведінку і піти, але здригнулась, як побачила на порозі Тревора. Хлопець стояв переді мною, пильно дивлячись на мене. Я відкрила рот, щоб сказати хоча б слово, та не змогла. І де пропало моє геройство? Він відступив трохи, пропускаючи мене всередину. Я мовчки зайшла і Тревор зачинив за мною двері й пішов нагору. Попленталась за ним.

- Дякую, що впустив… - прошепотіла я, поки ми підіймались.

Тревор призупинився, навіть не поглянувши в мою сторону і через пару секунд знову пішов. Піднявшись, він впустив мене у кімнату. Скоріш за все його, бо це у стилі Тревора. Він прихильник модерну.

- Так про що ти хотіла поговорити? – запитався тихо він, сідаючи на крісло біля каміна. Нічого собі…

- Я хотіла вибачитись, — почала говорити я, а Тревор хмикнув. Я не здалась, — ні, це не банальне вибачення. Мені справді шкода. Я повинна була тобі розповісти.

Сіла біля нього на друге крісло, щоб краще бачити його емоції. Та вони не показували нічого. Пус-то-та.

- Повинна була… - прошепотів він, собі під ніс, але не стверджуючи, а просто повторюючи мої слова, — скажи мені, чому тебе так тягне до Райлі Деймонда? І якого чорта там був ще Кайден Скотт?

- Що? Мене до нього не тягне. Ми друзі! – намагалася переконати його і себе заодно.

Серйозно, Меган? Не тягне тебе до нього, кажеш?

- Друзі? Серйозно? – скривився Тревор, — З такими, як вони, можуть дружити лише психи й наркомани!

- Фу, Тревор, звідки ти це взяв? Які психи, які наркомани? – незрозуміло викрикнула я.

- Та бо вони самі такі!

- Що? Про що ти говориш?

- Ти сама знаєш, про що я говорю. Вони ж найголовніші наркодилери штату! – викрикнув він, а я завмерла.

Що він тільки-но сказав?

- На… Наркодилери? – прошепотіла я, досі не вірячи в те, що почула.

Хлопець помітив мій наляканий вираз обличчя і полегшено запитав:

- Ти не знала цього?

Я негативно помахала головою. Ні, ні, ні! Цього не може бути! Райлі не наркоман! Ні! Я застогнала від болю й заплакала.

- Хей, Мег. Що таке? – Тревор присів навпроти мене на коліна і з переживанням дивився на мене.

- Я не вірю в це! Я не вірю! Чому я раніше про це не дізналась? Чому Лілі мені нічого не сказала?!

- Мені здається, що вона й сама не знає всієї правди про свого брата…

Боже, це якась нісенітниця. Як я могла зв'язатися із наркоманами? Ні, це не Меган Гардінг. Вона б ніколи такого не зробила! Перед моїми очима з'явилась картинка того, як тоді мене отруїли наркотичною речовиною. Це була не випадковість… Це був хтось із друзів Райлі, які теж займаються цим… О Боже, ні. Всі пазли склалися докупи.

- Ти в порядку? – запитав хлопець, піднявши моє обличчя своїми теплими долонями.

Я промовчала і просто обійняла його. Тревор зробив так само.