22

- М-м-м, не хочу тебе відпускати, — простогнав Тревор, зарившись у моє волосся, — Давай, все-таки, втечемо з пар?

Я дзвінко засміялась, хитаючи головою.

- О ні. Це вже ні. У мене скоро виступ і я повинна бути готова «на висоті».

Хлопець ображено надув губи, а я у відповідь легко поцілувала його.

- Ти завжди «на висоті».

Я знизила бровами, а він таємниче підморгнув мені й, накинувши свій рюкзак, пішов у сторону потрібного корпусу. Я тим часом озирнулась і глянула на Лілі, яка весь цей час із цікавістю дивилася на нас. Слава Богу, Райлі й Кайдена біля неї уже не було. Я впевнено покрокувала до неї, усміхаючись сама до себе. Вся дівоча частина коледжу зараз "з’їдала" мене очима. І це капець як приємно! Чи можна назвати це початком успіху?

Без сумніву так.

- О-ля-ля, що я тільки що спостерігала… - просвистіла Лілі, коли я підійшла.

Я сором’язливо опустила очі донизу і продовжувала посміхатись як дурочка з цієї ситуації.

- Скажи мені ці довгоочікувані два слова «ми зустрічаємось», будь ласка!

- Ми зустрічаємось.

- Ура! – крикнула щасливо подруга і підняла долоню вверх, щоб я дала їй «п’ять». — Ви такі милі вдвох! Тепер чекай заздрісних поглядів у свою сторону…

- Мене не хвилюють ці погляди. Головне, що ми щасливі разом.

- І я рада за вас, друзі. Не забудьте запросити на весілля, — сказала жартівливо вона і зайшла в корпус.

Я закотила очі й зайшла за нею.

Університет був багатий на студентів зранку. Бідолашні… І хто придумав ці перші пари? Всі такі втомлені, недоспані та злі. Я теж така була. До сьогоднішнього моменту. Тепер мені хочеться навпаки вставати швидше тільки тому, щоб побачити Тревора знову. Пара у нашого куратора — це зовсім окрема історія. Зараз ми з Лілі сидимо поруч і кожен пхаємо собі в рот олівець, щоб з ним вимовити скоромовку. Куратор уже зовсім «поїхав» дахом зі своєю сценічною мовою.

- Повторюємо всі за мною! – сказав викладач і повторив скоромовку. Я встигла її записати і якось змогла повторити її. Лілі здивовано спостерігала за мною і спитала:

- Гак хи це гобих?

Я зовсім не розібрала її слова і вийняла олівець з її рота.

- Як ти це робиш? Я тільки-но відкриваю рот і у мене зразу паде олівець…

- Спробуй притримувати його зубами. Пробуй, — відповіла я і простягнула олівець.

Це буде тривати довго…

Через годину у нас назначили репетицію. Ми всі дружно з групою зайшли в актовий зал і побачили нашого викладача на сцені.

- Шановні першокурсники, сюди, будь ласка, — сказав він і показав на передні місця біля сцени, — Маю для вас хороші новини й трохи погані…

Ми з одногрупниками переглянулись і здивовано поглянули на нього.

- Хороша новина, нам уже привезли ваші костюми й сьогодні ми репетируємо в них! – промовляв жваво керівник, — а погана це та, що мені треба повідомити вам, що вистава переноситься ще на тиждень. І не на п'ятницю, а на суботу. А це означає, що ваші друзі з потоку не зможуть прийти. Лише тоді, коли ви їх запросите…

- Тобто вхід буде по запрошеннях? – вигукнула староста групи позаду нас.

- Так. В одні руки ми даємо по п’ять запрошень. Ну якщо потрібно більше, то ви просіть.

- О ні, це так тупо! – вигукнула Лілі біля мене, — це означає, що людей буде в рази менше.

- Менше, але не в рази. Можливо на десять осіб менше і все, — відповів спокійно професор Моррісон, який зайшов до містера Андерсона, щоб врятувати його від цих питань, — Не переживайте, все буде в порядку. Зараз головне гарно порепетирувати й все. Перейдіть всі в гримерки, щоб знайти та одягнути свій наряд. А потім всі дружно виходіть на сцену.

Ми, дослухавши, встали з місць і зробили так, як нам і сказали. Я підійшла до шафи, щоб знайти там мій пакет з сукнею. Побачила на пакеті свої ініціали й взяла його в руки. Витягла звідти сукню. 

Ну… Якщо знати, що Ромео і Джульєтта жили у 16 столітті, то це досить непогане плаття. Я швидко переодяглась. Плаття ідеально сіло по фігурі. Ну звісно ж... Наші параметри вимірювали двічі. Воно досить закрите і довге. Зі всього, що тут відкрите – рука починаючи з ліктя. Все.
Лілі, побачивши мене, засміялась.

- О, Джульєтто! Ви занадто прикрились. У Лос-Анджелесі жара…

- По-перше, юна леді, ми у Вероні. По-друге, мені тринадцять. А це означає, що все законно, дорога Розаліна. А тепер вибачте, мені потрібно знайти свого Ромео, — жартівливо прижилась я у свою роль, сама з себе сміючись.

У Лілі, до речі, зовсім непогане плаття. Голубеньке, з білим мереживом. Нічого так…

- Ну що, Мег? Зараз наш вихід, — захекуючись, сказав Крістофер, підбігши до нас, — ов, симпатичне плаття. Мама пошила?

- Ха, дуже смішно. Я вже йду, — сказала я, скривившись.

Пора репетирувати!

***

- Я мало не впала в тому платті! Захотіла пройтись ніби щойно побачила свого краша*, а вийшло так що я ледь не покотилася зі сцени. Ну хіба це нормально? – обурювалась Лілі, коли ми виходили з університету. Я йшла і ледве стримувала сміх. Це дійсно був епічний момент, коли Лілі зашпорталась через плаття на сцені.