3

- Меган, познайомся – це мій брат і та сама скалка в дупі – Райлі Люк Деймонд. Райлі – це моя подруга, Меган Гардінг. Я розповідала тобі вчора про неї. – знайомила нас Лілі, а ми досі не могли відіграти погляду одне від одного.

- Дуже радий познайомитися з тобою, Меган. Я й справді багато про тебе вчора чув. Аж не сподівався уявити тебе такою, — порушив мовчанку Райлі та дружелюбно простягнув мені руку.

Фу, так награно...

Я вагалася і не хотіла потискати йому руку після вчорашнього, але й не хотіла, щоб Лілі дізналася, що ми ще вчора встигли познайомитись. Я повільно простягнула руку, і як тільки ми доторкнулися одне до одного, по моїй руці пройшов електричний струм. Підняла погляд на Райлі і помітила, що у нього різко потемнів колір очей. Впевнена, він відчув те саме, що і я!

- Ей, народ, ви ще довго будете так стояти? – потрусила нас за руки Лілі. — Нам потрібно йти на мистецтво, Меган.

- Так, точно, — і перша забрала руку з його теплої долоні. — Рада знайомству, Райлі.

У серйозному тоні, зробивши наголос на його ім’я, сказала я й одразу відвернулась, покрокувавши в сторону корпуса. Лілі пішла за мною. Я відчувала, що Райлі проводжає мене поглядом, але мені було все одно. Я була страшенно ображена на нього й не хотіла б його ще раз побачити.

- Райлі так дивно виглядав, коли ви потиснули одне одному руку. Я його таким ще ніколи не бачила, — сміючись говорила Лілі.

- Гадаю, що він просто згадав щось неприємне, — байдуже відповіла я й відчинила двері в авдиторію.

Усі студенти вже розклалися на своїх місцях і чекали професора. Я знову сіла на останній ряд та розклала всі потрібні речі. Лілі вмостилась біля мене. Хоч уже другий день, а я досі не знаю нікого з однокурсників, крім неї. Я думаю, що коли нам дадуть якесь завдання, щоб зіграти сцену, то ми потоваришуємо. Але, якщо подивитися з першого погляду, то ніхто особливо не виділяється. Все-таки, у нашій групі більше дівчат, аніж хлопців. Занадто нудно.

До класу зайшов професор, тому я відкрила свій зошит і почала писати нудні конспекти цілу пару. Через декілька місяців сесія, і не дуже б хотілось вчити все в останній момент. Таке враження, що ця пара тривала вічність. Ми з Лілі вийшли з аудиторії й направилися в університетську бібліотеку. Я хотіла взяти собі пару художніх книг, у яких йдеться про акторську майстерність. Зайшовши всередину, я ахнула від розмірів цієї бібліотеки та наявності таких старих екземплярів книг.

- Ти вже була тут раніше? – запитала я подругу.

- Так, навчаючись у школі я постійно тут проводила час, готуючись до екзаменів, — відповіла усміхаючись Лілі. — Але це Райлі допомагав мені сюди пробратися. Дозвіл сюди надається тільки студентам.

- Я тепер розумію, чому тільки студентам дозволяється тут брати книги. Тут такі стародруки. Їм понад сто років, – заворожено промовила я.

Обожнювала книги всією своєю душею, і тому мені вже не терпілося перечитати їх всіх. Поки я розглядала кожну полицю з книгами, ми підійшли до бібліотекаря. Це була дуже приємна жіночка, в окулярах, не старше тридцяти п’яти років. Її волосся акуратно зібране в пучок, й одягнена вона відповідно своїй професії.

- Маргарет! – радісно вигукнула Лілі, на що жінка аж підстрибнула від неочікуваності.

- Лілі, дівчинко моя, як я рада тебе бачити тут у статусі студентки! – промовила ввічливо вона. — Як Райлі поживає? Я знайшла для нього чудові книги про ринкову економіку світу для його магістерської роботи.

Для Райлі? Ринкова економіка світу? Серйозно?

- О, це чудово. Я йому скажу, щоб він зайшов. Мені й моїй подрузі потрібна нова художня література. Можеш щось нам порекомендувати?

- Звісно, пробач, що зразу не відрекомендувалась. Я місіс Філіпс, але для тебе просто Маргарет, — звернулась вона вже до мене.

- Я Меган. Дуже приємно познайомитись, Маргарет.

- А можна твоє прізвище? Я маю занести дані про книгу, яку ти будеш брати, — ввічливо запитала Маргарет.

- Гардінг, — відповіла я, і Маргарет швидко записала моє прізвище в комп’ютер.

- Прекрасно, дівчата. Я впевнена, що зможу знайти вам корисні й, насамперед, цікаві книги…

Через пів години ми з Лілі вийшли з бібліотеки з повними рюкзаками книг. Я взяла чотири, а Лілі – три.

- Чорт, які ж вони тяжкі. Добре, що я подзвонила Райлі, щоб він мене забрав. Я б не змогла це донести сама, – занила дівчина.

- Дженні сьогодні має додаткові курси з філології. Я, мабуть, піду в найближче кафе і почекаю на неї ці дві годинки.

- Аж дві години? - жахнулась Лілі.

- Ну або якось доберусь автобусом, — перераховувала я всі свої варіанти добратись додому.

- Це не обговорюється, я попрошу Райлі, щоб він підкинув тебе…

- Ні, ні, ні, — перебила я її, а вона здивовано подивилася на мене, — Ем… Я живу аж в кінці міста, це трохи далеко… Мені незручно… - промимрила я.

Боже, та хоча б щось говорити, лише б не їхати з ним!

- Дурниці! Навіть за це не переживай. Можеш вважати, що це ще один подарунок тобі на День народження, — вигукнула радісно вона і підморгнула мені, а я закрила очі й просто перераховувала всі нецензурні слова, які знала.