Глава 23

— На жаль, видавництво не може надрукувати роман у такому вигляді, — мій агент дивиться на мене з жалем.

— І в чому причина відмови? — в нерозумінні запитую.

За останні кілька років Лінда — мій незмінний агент — успішно мене просувала й ми не отримували жодної відмови, та й мої постійні читачі чекають на вихід новинки. Вони будуть розчаровані, якщо книга не побачить світ найближчим часом.

— У депресивності, — Лінда зітхає. — Я прочитала те, що ти надіслала, і згодна з видавцем.

— Згодна?

— Може, ти не той рукопис надіслала? — з надією питає Лінда. — Той, що я читала, справді депресивний. Читачам не сподобається. Вони звикли до твоєї легкості, гумору, до реальності, яку ти не намагаєшся прикрасити, але висміюєш.

Після зустрічі з Макаром минув лише місяць. За цей час я завершила книгу і вважала, що чудово з цим впоралася, але… мабуть, щось усе ж таки пішло не так. Мій стан після від’їзду надто вплинув на творчість, і я згодна з Ліндою — завершення було депресивним. Я це розуміла, але хотілося закінчити саме так і не інакше.

— Ти маєш два місяці на те, щоб переписати. Зроби, як завжди. Заверши щасливо й без зайвої драми. Адже там можна. Після третього переломного моменту можна було звернути на щастя.

— Для цих героїв я бачу такий фінал.

— Тобто переписувати ти не будеш?

У нас із Ліндою склалися довірчі стосунки, завдяки яким ми обидві виходили в добрий плюс. Мої книги друкували, мені платили непогані гонорари, а Лінда заробляла свої відсотки. Чим більше просування, тим більше грошей вона мала, а зараз я затримала завершення, та й вийшло воно не таким, як усі очікували. Видавництво відмовляється друкувати, а це суттєве зниження доходів, та й Лінда має рацію — невідомо як відреагують читачі онлайн-майданчика.

У тому, що вони куплять, я не сумнівалася, але чи купуватимуть і далі? Початок роману був веселим та цікавим, але до кінця я звернула не туди. Думаю, ті, хто куплять, залишаться незадоволені завершенням і з наступними романами будуть обережними.

— Я не бачу іншого завершення.

— Олю… — Лінда зітхає. — Я тобі сказала, які варіанти. Є ще один — писати новий роман і намагатися просунути його, але це, ти сама знаєш, не два місяці. Усе затягнеться, плюс поки надрукують, люди знову чекатимуть, частина про тебе забуде. Ми не можемо так ризикувати. Ти читала коментарі? Там шквал незадоволених, чекають, коли книга вийде, а ми її пересуваємо. Адже ти обіцяла їм цих героїв.

— Обіцяла. Я поки не знаю, що робитиму. Дай мені кілька днів, я подумаю і вирішу, чи буду переписувати роман.

— Добре, звісно. Я передам видавцям, що тобі треба подумати.

Ми з Ліндою сидимо ще деякий час. Я п’ю карамельний лате, вона імбирний чай. Майже ні про що не розмовляємо. Нас важко назвати подругами чи навіть приятельками. Нас пов’язує її вміння просувати письменників і мій талант. Тому коли Лінда встає і кладе на стіл купюри, щоб сплатити за своє замовлення, я стримано з нею прощаюся.

Що робити — я поки що не знаю. Я закінчила роман без щасливого кінця, тому що так бачила, але водночас чудово розумію, що на мене вплинуло те, що сталося з Макаром. Адже я не дарма приписала головному герою дитину, яку він таємно виховував від героїні й мовчав, щоб не поранити її почуття, адже вона не могла мати дітей.

Спочатку я зовсім не це планувала, сюжет був іншим, герої живішими та легшими, не такими справжніми й нещасними. Але й переписувати зовсім не хочеться, тому що мій Хепі-енд такий самий, як і в героїні мого роману — дізнавшись про іншу дитину, вона йде, а потім дізнається, що вагітна, але не повідомляє Себастьяну і виховує сина сама. Саме це я і планую робити найближчими роками й мені, здається, настав час забирати Тимофія із садка.

***

Дорогі мої, вибачте за довгу відсутність, я відпочивала на новорічних вихідних. Теперь буду з вами. З Новим роком усіх! Бажаю вам у цьому році ще цікавіших книжок та часу, аби їх прочитати)

Я вирішила розділити роман на дві частини, аби не було великої різниці у часовому періоді, тому запрошую вас до другої частини під назвою "Тато для двох"

P/S: друга частина розпочинається з глави від Макара)