Розділ 9

   Тім

   Завжди найважче боротися саме з власними демонами, бо вони живуть в тобі, глибоко проникаючи в свідомість і щоб знищити їх, доводиться позбавитись частки себе. І цій дівчині випав жереб стати моїм персональним демоном, покаранням за недостатню уважність, гучним голосом сумління. Хоч це і була далеко не перша операція такого рівня, але я вперше не впорався, а наслідки ледь не коштували їй життя. Засіла в думках і варто було лиш заплющити очі, як одразу приходила маренням в образі усміхненого світловолосого кучерявого янгола в заплямованій кров'ю білій сукні.

   В неї зупинялось серце, дивом врятували. Постійно слідкував за станом, допомагав Денису забезпечити всім необхідним, але старався не потрапляти на очі, знав, що впізнає, вона ж тоді так дивилася… Хоч і знаходився на відстані, бачив у її очах біль і одночасно полегшення, вона навіть усміхнулась мені. Подумати тільки: усміхнулась, розуміючи, що насправді відбувається! Якби не та усмішка все могло б бути інакше, але саме вона все і вирішила, створивши між нами асоціативний зв'язок. Згодом захотів дізнатись більше і вивчивши її справу, зрозумів, що вона просто втратила сенс триматись за життя. Саме тоді і пообіцяв собі, що поверну його їй, витягну з темряви, в яку нещадно закинуло життя, допоможу вилікуватись пораненому ангелу - це обов’язок, який навіть не обговорюється.

   А хто краще може допомогти розважитись і хоч ненадовго забути про негаразди, як не моя непосидюча племінниця з тими її омріяними єдинорогами? Ця мала має безліч талантів і здатна довести будь-кого до різного стану. Навчений попереднім досвідом вже знав: спочатку її необхідно правильно запрограмувати і тоді вона на відмінно виконає свою місію. Тому з’їздив додому і вже через декілька годин знову повернувся в будинок, в якому довелось провести ніч.

   Стоячи перед дверима квартири сестри, добре усвідомлював, що без допиту цей візит не минеться, тому поставив завдання швидко забрати малу та зникнути. Заздалегідь повідомив, щоб підготувала її, тим більше в нас і так вже була запланована поїздка в парк - та ще минулого тижня напросилася.

   Стася вже чекала, тому як тільки подзвонив, одразу відчинила і буквально з порогу взялась за справу, весело підморгнувши:

   - Як там сьогодні наша квартирантка?

   - Ти ж бачила її стан, тому вгамуй цікавість і нічого їй не говори. Нащо ставити в незручне становище, зайвий раз бентежити?

   - Так турбуєшся... - задоволено усміхнулась.

   - Де мала? – спробував перебити дивні натяки.

   - Підбирає сумочку під сукню. - байдуже відказала, продовжуючи підозріло усміхатись.

   - Їй навіть шести немає. Чим ти їй голову забиваєш?!

   - Мишко, вона ж леді, а леді завжди має виглядати неперевершено. Скільки тебе вчити?

   - Софі, вирахуй Лунтиком і ходи до мене. – вигукнув вглиб квартири, сподіваючись, що мала почує і саме так вчинить, інакше до вечора вибиратиме. "Сумочку під сукню..." - придумують ці дурниці, щоб було чим зайнятися! Наче не байдуже. І взагалі навіщо їй та сумка?

   - Вона тобі подобається. – Стася продовжила робити свої дивні висновки, і мій байдужий вигляд її не зупинив, а навпаки спонукав продовжувати: - Я ж знаю в тебе занадто високі моральні принципи, тому ніколи і не заводив стосунків з ким попало, значить вона не перша зустрічна. А ще ніяку з попередніх так не опікав...

   - Бо ніяка інша раніше не мала стільки проблем через мене, а ця ледь не загинула - ти ж в курсі. Тому помиляєшся - я їй лише допомагаю і нічого більше.

   - Час покаже. Хоча я і так вже все бачу. – хитро усміхнулась. – Саме тому і мовчатиму, нічого їй не скажу, бо колись це все стане веселою сімейною розповіддю.

   І тут вийшла мала, врятувавши від чудакуватих нісенітниць. Кинулась в обійми, та дивлячись на її зачіску – ріжки, розумів, що буде мега весело - тонкий натяк від Стасі.

  - Ти серйозно?.. – докірливо глянув на сестру.

   - Це ж мило. – широко усміхнулась, та опустилась додолу, надягаючи малій кепку, яка ще й мала спеціальні прорізі для тієї зачіски. Не знав, що таке взагалі існує.

   - Дядько Михась, ми поїдемо в парк? Ти ж обіцяв. – мала дивилась величезними благальними очима.

   Схопив її за руку і поспішив зникнути за дверима.

   - Звісно Софі, ми їдемо в парк, але будемо не самі, до нас приєднається ще дехто.

   Малу це особливо не зацікавило, тому поки вів східцями, провів цілу лекцію з правил поведінки, але їй було байдуже, тому вирішив йти перевіреним маршрутом – шляхом підкупу.

   - Софі, ти ж доросла вже, правда? – мала дивилась уважно і задоволено кивнула. – В мене є до тебе пропозиція. Якщо будеш себе гарно вести, куплю тобі все, що захочеш, тільки в рамках розумного.

  - Папугу! – одразу збагнула, що і до чого, радісно блиснувши очима.

  – Добре, буде тобі папуга. – в такій ситуації важко не погодитись на все.

  Мала раділа весело стрибаючи східцями, довелося міцно тримати за руку. Підвів до дверей.

  - Значить, слухай наш план. – схилився до неї. – За цими дверима живе одна дівчина, яку також звуть Сонею, але вона дуже сумна і її необхідно розвеселити - це твоє завдання. Зрозуміла? Ні в якому разі не ображати, як інших, бути милою, вихованою дівчинкою.

   І мала дійсно ідеально вжилася в роль хорошої дівчинки. Одразу після знайомства схопила дорослу Соню за руку і дорогою до парку засипала тими фірмовими питаннями «А чому?». Раз у раз поглядав на них в дзеркало заднього виду і ловив усмішки на обох лицях. Їм було весело разом. Мала старалась зі всіх сил, видно добряче про того папугу мріяла, а якщо батьки їй досі його не купили, значить і не планували, тому це стане «веселим» сюрпризом. Вже уявив розгублене обличчя Стасі. Потрібно буде швидко звідти забратись, вона вміє блискавично відходити від шоку і тоді в мене може з'явитись власний пернатий.