Розділ 8

   "Сеанс домашньої психотерапії", як це назвав Тім, плавно перенісся на кухню, що дало змогу хоч одягтися, швидко причесатися, та зробити всі інші ранкові процедури. Як виявилося, пішов готувати каву, тому привівши себе до ладу, поспішила на її аромат.

   - Це ж я тобі мала готувати якийсь сніданок, хоча б на знак вдячності за всі... пригоди. – зауважила переступивши поріг, та одразу нахмурилась від своїх слів, бо подібні спроби могли б закінчитись якоюсь халепою - зазвичай все саме так і було.

   Він розслаблено сидів біля вікна за столом в ареолі сонячного сяйва, чашки з кавою вже стояли на столі, розповсюджуючи бадьорий аромат. Підійшла ближче, ловлячи його недовірливий погляд.

   – І ти б пішла на такі жертви заради мене? – показово примружився і поки здивовано хлопала віями, задоволено пояснив: - Соломія тебе здала. Вже давно розповіла про боязнь кухні і величезну "любов" до кулінарії, а ще про твої найвидатніші експерименти на цьому поприщі.

   Оце взялась! Повне досьє надала, підготувала до всіх можливих несподіванок.

    - Виставила мене в жалюгідному світлі перед тобою, а ще ж намагалась... – роздумувала в голос, але своєчасно опам’яталась. Мило усміхнулась і весело продовжила: – Але це так і є - я нікудишня господиня. Зі мною не вижити, якщо не вмієш або не любиш готувати.

   Сідаючи за стіл навпроти нього, довелось поморщитись від різкого сонячного проміння, яке на декілька секунд засліпило, змусивши поспішно відсунути стілець в бік. А Тім трактував все на свій лад.

  - Дві таблетки аспірину творять чудеса. - підсунув склянку шипучки з дрібнесенькими бульбашками і продовжив: - Шість годин минуло, значить це вже безпечно.

   Заворожено дивилась як танцюють свій дивний танок бульбашки у воді, як розчиняються залишки, потріскуючи на поверхні з характерним затухаючим шипінням. Ціле видовище. І на диво одразу після тих ліків відчула полегшення, хоча скоріш за все - ефект плацебо, ніщо так швидко не діє... крім  дивного пекельного напою, який бармен готував напередодні. Варто було лиш згадати той бедж з написом «Віктор», як пам’яттю одразу почали проноситись всі події, що прослідували за тим, як набралась забагато «сміливості». Захотілось пояснити все, виправдатись.

  - Мабуть, я тебе здивую, але це було вперше. Досі я такого собі не дозволяла. Перед тобою приклад хорошої дівчинки. – і тільки бовкнувши, усвідомила, що давно нею не являюсь, а йому, як нікому іншому, це добре відомо. Нахмурилась і поспішила виправити ситуацію: – ... Щось я не те верзу. Не звертай уваги, період повного виведення алкоголю з організму - двадцять один день. Так що краще тримайся на відстані ці тижні… інакше можеш різного наслухатися.

   - Годі себе уявляти гіршою ніж ти є насправді. – дивився невдоволено, але голос залишався спокійним. - Схаменися вже. Всі роблять помилки. Твоєї вини немає.

   Якби ж... Звісно хотілося б знайти винних, сказати, що мені допомогли зруйнувати це життя, але ж насправді все зробила сама – знищувала власними руками, бо хотіла вижити. Недарма говорять, що винні завжди ховаються в дзеркалах, варто лиш глянути… Але навіть і не планувала озвучувати ці думки, уникаючи нових повчань.

   Потягнулась за чашкою кави і обхопивши обома руками схилилась над нею, вдихаючи аромат з легкою гірчинкою, що тоненькою цівкою підіймався вгору. Це допомогло відволіктися.

   - Тім, розкажи щось про себе, про родину. – запропонувала, завзято придушуючи чудні думки про те, що в мене все не як в нормальних людей: цікавий вечір, а вранці спроба познайомитись ближче. Ми вже стільки пригод разом пережили з моєї подачі, але він по суті так і залишився незнайомцем, хоч і викликав двоякі почуття.

   - Все стандартно, як у всіх. Мені двадцять дев’ять, де на службі - вже знаєш. З сестрою познайомилась, вона на два роки старша. Батьки за кордоном, пропонували і нам переїхати, але Стася вийшла заміж, вирішила залишитись. І мені не хочеться все покидати, до того ж частина професійного гасла - «Життя Батьківщині!..» - чудно всміхнувся і роззирнувся навколо. - В цій квартирі раніше жила наша бабця, але їй стало нудно і переїхала в село. Зайнялась художньою самодіяльністю знайшла однодумців, тепер її звідти нічим не виманити. А я живу в іншому мікрорайоні сам.

   Він, ніби, спеціально зробив наголос на останньому слові. Мабуть припустив, що мене його статус цікавить більше всього. Хоча якщо не лукавити, то так, було цікаво чи є в нього хтось, але без будь-яких планів. Мія хоч і розповідала, що він недавно став вільним, але мало вірилось - таких  не залишають.

   - Тепер твоя черга. – пролунало несподівано, вибивши з голови всі роздуми. Він прийняв розслаблену позу, явно приготувавшись до довгої розповіді, але вловивши протестний настрій, поспішив додати: - Можеш розповісти тільки те, що вважаєш за потрібне. Обіцяю: почуте не вийде за стіни цієї кімнати.

   Дивилась на нього гублячись в думках. Хіба є що розповідати? Чи в житті було щось хороше? От навіщо йому мої проблеми? Нащо носитися з такою?.. Почуття провини за те, в чому взагалі не винен. Це ж не причина. Але й інше пояснення не прийму, бо неможливо і не вірю. А бути для нього об'єктом жалості… це вже вище будь-яких сил.

   Глибоко вдихнула, знову вткнувшись поглядом в чашку з кавою перед носом, поверхня якої ледь помітно здригалася з кожним ударом серця, бо занадто сильно стискувала її. І дивлячись на своє відображення, яке так само стрясалося викривляючись, почала говорити:

  - Кажуть, якщо людина постійно опиняється в місцях де стаються якісь страшні події, катастрофи, стихійні лиха й інші неприємності – вона не нещасна, а навпаки – щасливиця, бо насправді має дуже сильного ангела-охоронця. Саме тому доля спеціально відсилає таких людей в місця, де має відбутися щось нехороше, бо коли могутній невидимий захисник рятує свого підопічного, заодно накриває крильми ще й тих, хто опиняється поруч – зберігає більше життів. Так от, дивлячись на моє життя під таким кутом, можна сказати, що той ангел-охоронець десь загубився ще в дитинстві, а доля цього не помітила і продовжує відсилати в місця, де я обов'язково втрапляю в халепи. Адже безтурботно жила лише в дитинстві і саме звідти родом мої найпрекрасніші та наймиліші спогади, там все було прекрасно і казково.